fbpx

Ми тебе попереджали, що так і буде! Та хто ж нас слухав. Твій Матвій одразу не виглядав сім’янином гарним, – заявила мама. Ось так батьки відмовилися мені допомагати, коли я з донькою пішла від чоловіка. Хіба це справедливо? Як їх тепер батьками і називати. Які тут принципи, але помилилася. Двері мені відчинили, але навіть у квартиру не пустили. Ночувала я з Міланкою в подруги

Батьки відмовилися мені допомагати, коли я з донькою пішла від чоловіка. Хіба це справедливо? Як їх тепер батьками і називати?

– Ми ж тебе попереджали, що так і буде! Та хто ж нас слухав. Твій Матвій одразу не виглядав сім’янином гарним, – заявила мама.

Батьківські принципи виявилися сильнішими за любов до мене, їхньої дитини. Коли я з маленькою дочкою пішла від Матвія, мене навіть на поріг не пустили. Сказали, що одразу попереджали, що добром це не скінчиться, а раз я вирішила їх не слухати тоді, то зараз маю сама розбиратися зі своїм життям.

Те, що батьки в мене люди дуже поважні й уперті, для мене одкровенням не було. Ще в дитинстві я відчула на собі всю красу такого характеру. Зі мною могли тижнями не розмовляти “з принципу”, щоб я краще відчула свою провину. Мене могли залишити без подарунка на новий рік за якийсь проступок, вчинений навесні. З принципу мені неоплатили навчання, коли я не вступила до бюджету туди, куди хотіла. Усе це було важливою позицією батьків.

Але мені здавалося, що всьому є межі. Одне діло – принципово виконати свою обіцянку щодо подарунка, інша – не допомогти своїй дочці, коли в цьому є життєва необхідність. Мої батьки вчинили саме так.

Я змирилася з тим, що мені довелося вчитися на спеціальності, яка мені не дуже подобалася. Куди хотіла – не пройшла балами, а принципові батьки відмовилися платити за навчання. Довелося йти туди, куди змогла вступити. Тоді в мені звучала міцно завчена з дитинства істина – без освіти ти ніхто.

В університеті я навчалася неохоче, аби не відрахували і не перевели на платне, а особливої ​​старанності я не виявляла. Жила у гуртожитку, це була ще одна важлива позиція батьків.

– Щоб знала, як у житті буває. Ось погано будеш вчитися, все життя по гуртожитках проживеш. І не у таких веселих, як ваше студентське, – примовляла мама.

На останньому курсі університету я познайомилася із майбутнім чоловіком Матвієм. Він був душею компанії і зачарував мене одразу. У ньому було щось таке безтурботне і легке, що мені було незбагненно. Сама я була затиснута в рамки батьківських принципів та стереотипів. Закрутилося у нас швидко, але переходити на наступний рівень стосунків ми не поспішали. Попереду були випускні іспити та диплом.

Після закінчення університету я таки познайомила батьків із обранцем. Мені здавалося, що зустріч пройшла добре, але після того, як за коханим зачинилися двері, мама з татом влаштували мені головомийку. Мій вибір їх не порадував, і це ще м’яко сказано. Чого я тільки того вечора не наслухалася.

У результаті мені оголосили, що якщо я все-таки вийду за нього заміж, то можу забути про будь-яку допомогу та підтримку з боку батьків.

І вперше в житті я пішла наперекір їхньому рішенню, заявивши, що й так надто довго жила за їхніми лекалами, а тепер хочу вчинити так, як хоче моя душа.

Батьки сказали, що маю двадцять чотири години, щоб зібрати речі та залишити їхню квартиру. Більше мені не сказали тоді ні слова, наче я пусте місце.

Речі я зібрала, наречений допоміг мені все забрати, батьки навіть не вийшли мене проводити. А за тиждень ми поїхали на малу батьківщину Матвія.

Його сім’я теж не захопилася нашими взаєминами і планами, це було помітно. Але заважати нам не стали, надавши бабусину квартиру для проживання. За місяць ми справили малесеньке весілля. Мої батьки навіть не відповідали на мої повідомлення та дзвінки, тому не дивно, що на весіллі їх не було.

Виявилося, що заміж я вже виходила при надії, через сім місяців у нас народилася донечка міланка. На той момент взаємини з чоловіком почали псуватися. А після народження дитини все зовсім розладналося. Дівчинка у нас неспокійна, тож причин для непорозумінь вистачало. Позначалася втома, безвихідь і все це виплескувалося в конфліктиі суперечки, яких раніше я спробувала б уникнути.

Мені не було кому навіть виговоритися. Батьки не відреагували ні на повідомлення про народження онуки, ні на наступні мої дзвінки та смс. Близьких довірливих взаємин зі свекрухою у мене не вийшло, подруг у новому місті я не завела, а ті, що були, жили в іншому місті, навантажувати дівчат телефоном своїми проблемами не хотілося.

Чоловік став дедалі дратівливішим, почав багато часу проводити не дома, з якимись друзями. Після роботи додому Матвій не поспішав, міг з’явитися далеко за північ у “веселому” стані. Умовляння не допомагали. І ось я зібрала речі, Міланку, гроші на квиток до дому і поїхала.

Я дуже сподівалася, що батьки не відмовлять мені у допомозі в такій ситуації. Які тут принципи, але помилилася. Двері мені відчинили, але навіть у квартиру не пустили. Сказали, що мене попереджали про наслідки, і свій вибір я зробила.

Ночувала я з Міланкою в подруги, яка погодилася мене з дочкою дати притулок. Олеся та її сім’я виявили стільки турботи про мене, скільки не виявили батьки. Я почала жити у бабусі подруги, яка погодилася не лише терпіти у себе в будинку незнайому дівчину та немовля, а й допомагати мені з дитиною, щоб я могла вийти на роботу. З грошима спочатку теж допомогла подруга та її сім’я.

Вже півроку, як ми з донькою живемо у баби Дарини. За цей час я розлучилася із чоловіком, який був лише “за” таке вирішення ситуації, навіть обіцяв платити якісь аліменти. А родина подруги стала моєю сім’єю.

Виявилося, що може бути й таке, що чужі люди дають тобі більше за рідних.

Із батьками зв’язок не підтримую. Телефон я змінила, де живу, вони не знають. Я не ховаюся, але й на контакт із ними йти немає жодного бажання, хоч бабуся Дарина і каже, що треба вміти прощати. Але я вважаю, що є речі, які вибачити неможливо. Дивно мені тільки. Я у батьків одна, як вони так можуть?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page