Ми тікали з Житомира на початку березня, тяжким шляхом опинилися в Британії, а потім, через кілька місяців, в Німеччині. Під Дрезденом і живемо зараз.
Я не відношу себе до романтиків, і я не мала жодних завищених очікувань від переїзду, тим паче, в такий час. А оскільки це сталося досить швидко, за необхідністю, я скоріше з настороженістю, навіть із певним песимізмом думала про те, чи зможу там з дітьми адаптуватися.
Ми не будували фантазій, тож не довелося ні в чому розчаровуватись. Звичайно, були й складні моменти, але зараз це вже майже не згадується. Згадується лише, що життя Англії нагадує казку.
Поїхала я з двома дітьми власним авто. В Англії першим сюрпризом став лівий рух на дорозі. Спочатку розум важко перебудовувався, хотілося весь час заїхати на інший бік. Але це за кілька тижнів минуло.
У порівнянні з Україною в Англії все в рази дорожче. Будь-які речі за якістю не краще, ніж у нас, але коштуватимуть значно більше. Спочатку це важко, завжди переводиш фунти в гривні. Але згодом я перестала думати про те, що раніше було інше життя та інші ціни, і почала дивитися на доходи відповідно до витрат, а не порівняно з цінами в Україні.
Але знову про ціни. Якщо ти йдеш у магазин, набираєш невеликий кошик продуктів – навіть не візок, – це буде коштувати більше ніж сто фунтів точно.
Загалом зарплати в Англії набагато вищі, ніж у нас, але є така особливість: у компаніях немає такої великої різниці в зарплатах між співробітниками найнижчої ланки та найвищої. Зарплати високі, але вони в середньому високі у всіх, а не лише у керівництва.
Медицина в Англії така, що краще не хворіти, бо основні ліки, які прописують лікарі, – від температури: випити їх і трішки почекати. Якщо в тебе просто жар, ти не можеш викликати лікаря.
Для дітей віком до 18 років медицина безкоштовна. Але все ж таки краще не хворіти – зрозуміли причину
Ось в інших європейських країнах – наприклад, у Німеччині – люди мають приватну страховку, і за нею ти можеш отримати якісні медичні послуги. В Англії немає інституту страховок, всі послуги тут безкоштовні, але отримати їх не так просто. Більшість проблем лікар вирішує за допомогою рекомендації «треба почекати».
Якщо ти наполегливий, ти ці послуги зрештою отримаєш, але разом із рахунком. А варті вони божевільних грошей. Один візит до фахівця, щоб послухати дитину, – понад 120 фунтів.
Англійці загалом дуже непрямолінійні. Ми й німці не такі, вони прямо говорять про те, про що думають.
Англійці так майже ніколи не роблять, це є ознакою грубості. Тому деякі проблеми тут подаються зовсім не так, як це зробили б у нас. У нас просто б сказали: є така проблема і є такі шляхи вирішення.
В Англії скажуть, що й проблеми взагалі немає – є невелика складність, але в принципі нічого страшного. І лише наприкінці виявиться, що це була якась велика проблема, над якою треба довго працювати.
В Англії актуальним є вираз read between the lines – «читай між рядками». Потрібно завжди розуміти, що вони мають на увазі коли щось говорять, а не те, що вони говорять. І це проявляється у всіх сферах.
Якщо це зрозуміти, в принципі, жити тут неважко. Потрібно було трохи часу, щоб адаптувати свій стиль роботи, тому що якщо ти працюєш з англійцями так само, як з українцями, англійці думають, що ти грубіян.
Звичайно, це зовсім не так просто – інше виховання, інша культура. Я коли влаштувалася на роботу (я їхала з умовою працевлаштування на фірму, у філіалі якої працювала в Україні), постаралася зрозуміти ці особливості і з самого початку не псувати стосунків із людьми. Навіть попросила свого керівника дати мені пару занять із тренером: ми обговорювали відмінності у культурних традиціях різних країн.
До переїзду я багато читала йдивилася про англійців: який у них склад розуму, які традиції та звички. В основному це все підтвердилося, за винятком того, що люди на роботі та люди на вулиці зовсім різні.
Культура компанії має дуже великий вплив. На роботі англійці схожі на представників інших країн, ніж на типових англійців.
В Англії навіть директори, включаючи нашого гендиректора, не мають свого кабінету. Тут опен-офіси та культура, яка сприяє більш відкритому спілкуванню між співробітниками різних рівнів та підрозділів. І це спілкування справді відбувається.
У нас же неможливо уявити, що гендиректор розмовляє зі співробітниками нижчого рівня, а Англії це цілком можливо. Плюс в Англії така особливість: співробітники дуже часто змінюють відділи в рамках однієї компанії, а у нас ти найчастіше змінюєш посади в рамках відділу. У нас рідко трапляється, що з фінансів ти перейшов у логістику чи маркетинг, а в Англії це нормальне явище.
Нетворкінг займає більшу частину життя співробітників. Це необхідна взаємодія, щоб створити свою мережу знайомств, яка в майбутньому допоможе у просуванні кар’єрними сходами.
Люди дуже активно один з одним спілкуються, на роботі більша частина дня присвячена не роботі, а обговоренню якихось речей: погоди, новин тощо. Але це не означає, що у звичайному житті люди, які працюють разом, будуть підтримувати такі ж теплі відносини. Більшість із них взагалі поза офісом ніколи не бачиться.
В Британії є чіткий поділ між роботою та життям після роботи, і люди, які зовні виглядають найбільшими друзями та знають один одного років десять, жодного разу не зустрічалися після закінчення робочого дня.
Це дуже відрізняється від України: у нас часто друзі по роботі – це друзі і після роботи. Та й загалом за всієї англійської доброзичливості сама можливість за короткий час побудувати дружні стосунки з людьми практично відсутня.
Як розповідали мої колеги-англійці, лише через три-чотири роки життя поряд із сусідами вони кудись ідуть разом – випити пінного чи ще що. Тож дружелюбність зовнішня не завжди призводить до близького спілкування. І якщо тобі колега може допомогти у робочий час, не факт, що він допоможе у свій особистий час поза роботою.
Але три місяці тому у мене з’явився варіант поїхати до Німеччини. Оскільки штаб-квартира компанії була саме там, для кар’єри важливо було попрацювати в цій країні. І з погляду роботи в епіцентрі подій, і з погляду мови, оскільки англійська – це, звичайно, добре, але важлива й німецька мова.
Тож Німеччина була гарним варіантом. В Україні я працювала у виробничій компанії, в Англії це була компанія з продажу автомобілів, важливо було отримати досвід, пов’язаний із виробництвом. І ось у Німеччині я знову працюю у виробничій компанії.
У Дрездені майже всі добре розмовляють англійською, тому, навіть не знаючи німецької, тут можна досить вільно спілкуватися. Але у дрібніших містах це складно, більшість людей англійською не говорить взагалі. А оскільки Дрезден до того ж відноситься до тієї частини Німеччини, де раніше був сильний радянський вплив, багато дорослих говорять і російською. Мені це не подобається, але нічого не вдієш.
У нашому будинку живе парочка дуже милих людей похилого віку, я якось допомогла їм переставити велосипед. Після цього вони стали дарувати шоколадки моїм дітям та залишати подарунки під дверима.
Німці старшого покоління відносяться до нас досить тепло. Я думаю, після спільного радянського минулого у них залишилися не найгірші враження. Я ніколи не стикалася із різко негативним ставленням.
Поки що складно порівнювати Англію та Німеччину. в Німеччині ми лише на початковому етапі адаптації. Тож зараз порівняння буде на користь Англії. За якийсь час буде легше порівняти. Для дітей обидві країни непогані щодо проживання, проте з погляду освіти Англія була б кращим варіантом.
В Англії часто прийнято змінювати роботу і переходити з одного відділу в інший, а в Німеччині прийнято влаштуватися в одне місце, і якщо ти задоволений там усім, звідти можна і на пенсію вийти.
Рано чи пізно хотілося б повернутися додому. Я хоч і розлучена, але в Україні дім, рідні. Я маю таке відчуття, що робота і життя за кордоном – це дуже хороший досвід, як професійний, так і особистісний. І може це прозвучить якось наївно, але хотілося б цей досвід застосувати на батьківщині. Я б не хотіла стати людиною із тих, хто ніколи не повернеться.
Миру всім і добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
