fbpx
життєві історії
Ми тільки почали жити з Михайлом, як я вже зрозуміла, що це не моє. Я працюю в хорошій американській компанії. В той день затрималась трішки довше. Прийшла, ледве ноги на диван виклала, а він мені такий: “А що ми будемо їсти?”. – А я тобі що, наймичка? Ти відколи дома за комп’ютером відсиджуєшся? Міг би хоч картоплі посмажити. – А наступного дня виникли проблеми з сантехнікою. Це було останньою краплею

Ми тільки почали жити з Михайлом, як я вже зрозуміла, що це не моє. Я працюю в хорошій американській компанії. В той день затрималась трішки довше. Прийшла, ледве ноги на диван виклала, а він мені такий: “А що ми будемо їсти?”. – А я тобі що, наймичка? Ти відколи дома за комп’ютером відсиджуєшся? Міг би хоч картоплі посмажити. – А наступного дня виникли проблеми з сантехнікою. Це було останньою краплею.

Коли я була набагато молодше, то мало не марила ідеєю вийти заміж. Але так, як гідної кандидатури не зустріла, заміж не вийшла. З горем навпіл до своїх 32 років я зуміла облаштувати своє життя на відмінно. У мене затишна квартира, постійний порядок, чисто скрізь, красиво пахне. Ніхто мені не їсть нерви і нічого від мене не вимагає, але так було раніше, поки я не стала жити зі своїм чоловіком у мене в квартирі разом.

Познайомилися ми з Михайлом на роботі, він був нашим новим співробітником. У нього не було шлюбів і дітей, не було і у мене. Ніби як однакові інтереси, у обох є житло своє, авто. Взагалі, рівня. Ну так чому б не почати відносини з рівнею.

Стали зустрічатися після роботи, ходити в кафе, гуляти. Поки не жили разом, все було добре. Я себе відчувала коханою, бажаною. Мій комфорт ніяк не порушений.

Ну а потім Михайло сказав, що постійно за мною сумує і було б непогано жити разом. Пропонував переїхати до нього, але я не захотіла. Все ж жити в його квартирі мені не хотілося – там все мені чуже. Вирішили жити у мене. І вже з другого дня я почала відчувати, що Михайло мене сильно дратує.

Раніше ніхто від мене не вимагала приготувати їжі, випрати йому одяг. А тут повертаюся пізно ввечері додому, нічого не хочу – тільки впасти на ліжко. Але ні, не виходить, Михайло ходить по квартирі і запитує у мене, що на вечерю. Сам не готує, бо не любить готувати. І його не хвилює, що він раніше з роботи приходить, міг би хоч картоплі якоїсь посмажити. Ні, він годинами чекає мене, щоб я все зробила.

Думала, будемо жити разом – не треба буде кликати сантехніка в разі чого, та й буде кому цвях забити. Але ні, Михайло нічого робити не вміє – тільки варнякати під вухом, що і як треба робити, радити. Нещодавно забилася труба в раковині, довелося платити сантехніку, та ще й з моєї кишені, адже квартира моя.

Я сильно втомилася від нього. Я хочу прийти з роботи і щоб ніхто від мене нічого не вимагав – ні їжі, ні розмови безглуздої, ні прання, ні прасування. Все це чоловік може зробити і сам. Я ж не наймалася в домробітниці.

Ось чому у інших жінок чоловіки самі можуть себе обслуговувати і дами ці не старіють від втоми? Може, неправильного залицяльника я собі вибрала?

Завтра скажу Михайлу, щоб з’їжджав. Іноді думаю, що я просто не створена для шлюбу і спільного життя.

Як вважаєте, буває таке?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page