Ось така історія з нами трапилася.
Ми тільки вирішили перекусити, як до нас підходить той самий хлопчина. Одразу ж скажу, весь замурзаний, та й по деяких ознаках я зрозуміла – не здоровий. Він впевнено потягнувся “цими” руками до Устима, і ледь не видер круасан. Я глянула на маму, але ця старалася навіть в сторону сина не дивитися. Я розумію що дитина тут не винна. Спершу потрібно навчити маму, але все ж сильно засмучена такою поведінкою.
Іноді ми з сім’єю після роботи і дитячого садка йдемо в парк і влаштовуємо там міні-пікнік. Нашому синові це дуже подобається, він любить їсти на природі в компанії мами і тата.
І на велосипеді покатається або в жарку погоду біля фонтану пограється, а потім прибігає до нас. І ми всі дружно вечеряємо.
В один з таких теплих вечорів ми приїхали в парк, влаштувалися зручніше і стали готуватися до трапези, поки наш син катався на велосипеді. Сидимо, їмо. Раптом підходить хлопчик років трьох. І бере без дозволу велосипед сина.
Двоколісний, явно йому не по росту. Видно, що хлопчик активний, намагається сісти і поїхати. Неподалік стоїть його мама зі старшим сином і бачить, що відбувається, але нічого йому не каже.
Мій син не жадібний, і не побіг забирати, але здивувався, чому хлопчик дозволу не спитав. Просто попередив його, що той ще малий і може впасти з велосипеда.
Хлопчик і сам незабаром зрозумів, що до велосипеда не доріс і попрямував до нас. Основну страву ми з’їли і перейшли до чаю з круасанами. Чай був в термосі, тобто пили із загальної кришки термоса. Спочатку круасанів було два. З чоловіком розділили один на двох, інший віддали синові.
І ось підходить хлопчик до нас, треба зауважити замурзаний і весь в соплях, і намагається вихопити у мого сина круасан з рук зі словами: “Я їсти хочу!”.
Син не розуміє такої прудкості і запитально дивиться на мене. Він був здивований таким напором і вирішив не ділитися своїм єдиним шматочком круасану – його право. І, якби ж то, у нас цих круасанів було багато, я б сама пригостила дитину.
А потім задумалась. Треба б запитати його маму, раптом у дитини алергія на глютен, а вона уже тягнеться до нашого термосу з солодким чаєм в загальній чашці. Я пояснюю йому, що це не його чашка, з неї пити не можна, а іншого посуду у нас немає.
Він обходить мене, тягне руку до моєї жіночої сумки і намагається там щось знайти. Я перекладаю погляд на його маму – мама навіть не дивиться в наш бік. Мабуть, її не дуже хвилює, що її син робить біля чужих людей.
Ми говоримо хлопчику підійти до своєї мами і попросити їжі у неї. Він біжить до неї, але потім повертається і знову продовжує просити їжу у нас. Але до цього моменту ми вже все закінчили їсти. Тоді він повертається до велосипеда.
І ось, нарешті, мама підходить до нього, просить залишити велосипед і веде кудись у далечінь…
В 3 роки дитина вже повинна розуміти, що без просу чуже брати не можна. Просити їжу у чужих людей непристойно. Мені складно уявити, що мій син підійде до чужої сім’ї і стане випрошувати поїсти.
Що це було? Я розумію, що дитина ні в чому не винна. На мій погляд – це відсутність виховання, в першу чергу у мами і, як наслідок, у дитини. Якщо мама не навчила, звідки цій дитині дізнатися, як поводитись на людях.
Хто то скаже: “чужих дітей не буває”, а самі б ви стали годувати чужу дитину надкушеним круасаном і поїти із загальної сімейної чашки, особливо, якщо дитина недоглянута і, ймовірно, трохи застуджена?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
