Ми тоді з Павлом вже були батьками двох хлопчиків. В хату зайшла свекруха, і з порога стала розглядати, чи немає часом по кутах квартири павутини. Чоловік ніби не розуміючи нічого, підстрибував біля неї, мов маленька дитина, яка давно не бачила матусі. Мене ця ситуація дратувала, але найгірше почалось після її від’їзду. – А мама тісто на вареники робить смачніше, таке тонесеньке, а начинка ніжніша. Тобі ще вчитися і вчитися.
Я зробила найбільшу помилку в своєму житті, коли боячись осуду соціуму вийшла заміж за першого-ліпшого. На той час мені було вже 36 років, не було ні сім’ї, ні дітей. Всі родичі раз у раз, присідали на вуха зі своїми словами про те, що я вже стара і нікому не потрібна.
На роботі я працювала з одним чоловіком, Павлу було 37, теж без сім’ї, ніколи не був у відносинах серйозних з жінками. Йому теж всі наголошували, що потрібно вже женитися. Ось ми й відгуляли весілля.
Чи була любов? Так навряд чи, яка любов в цьому віці? Ми ж давно не підлітки. Треба, так треба – на цьому і все. Я ще й думала, як це так, що з таким чудовим чоловіком, як Павло, ніхто не хотів мати відносин. Шкідливих звичок немає, не гуляє, заробляє гарно. Мрія, а не чоловік – так думала я спочатку. А потім все стало ясно, коли свекруха почала наполягати на тому, щоб ми жили всі разом в одній квартирі.
Ох, і наревілася я, поки вмовляла свого судженого, що молодій сім’ї потрібно окреме житло. Стільки сліз виплакала і все ж вмовила.
Потім подарувала Павлу синочка, а ще через рік – другого. І ось почалися дзвінки свекрухи про те, що і як треба робити. Постійні поради виводили мене з себе. Коли мати чоловіка приїжджала до нас в гості і починала командувати, чоловік тільки підтакував. Завжди і у всьому мама була права. Дійшло навіть до того, що вона мені розповідала, як правильно її синові шкарпетки прати – вручну, а не машинкою. Мамин синок – і з тим все ясно, але проявилося все тільки після того, як у нас з’явилися діти.
Благо, я швидко вийшла на роботу, почала заробляти пристойні гроші, стала незалежною від чоловіка. Останнім часом думаю про те, щоб подати на розлучення. Мені не хочеться все життя слухати – а у мами вареники смачніші, а мама це інакше робить, а мама краще знає. Ну так нехай і живе Павло зі своєю мамою далі. Я просто втомилася, краще бути однією.
А що б ви робили на моєму місці? Може почекати – він зміниться?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
