Ми тоді жили у Вадимових батьків. Грошей вистачало лише на молоко та хліб. Сам чоловік сильно цим питанням не переймався. – Всі так живуть, що поробиш. – А я так жити не хотіла. Старалася щось поміняти, але через невпевненість все пропускала повз себе. Одного дня я попросила сина, щоб пішов до магазину. Той день і перевернув моє життя з ніг на голову.
Це було багато років тому. Тоді я була багата. У нас з сестрою був магазин, який приносив хороший дохід. Ми жили як королеви, їздили відпочивати куди хотіли.
Побували в Таїланді, в Індії і в багатьох інших країнах. Чоловіків ми з собою не брали… Вони і самі не хотіли, адже їхати відпочивати на гроші дружини якось не дуже добре для чоловіка…
Я з чоловіком не дуже то ладила… Коли тільки заміж вийшла відразу зрозуміла, що помилилася. Не про таке я життя мріяла, але була молода, і нічого в житті не розуміла і в людях…
Спершу ми жили в квартирі зі свекрухою. Син народився, чоловік “гуляв” і мало заробляв. Потім ще і в чарку став заглядати. Було дуже важко, але мені нікуди було діватися. Це було в 90-і роки. Я не могла ні орендувати квартиру, ні тим більше купити…
І була у мене мрія – навчитися заробляти і стати багатою, щоб квартиру свою купити і жити так, як самій захочеться… У 90-і роки як раз це було можливо зробити, але я була настільки недосвідченою, що не виходило… Працювала економістом в статистиці…
Одного разу я послала свого синочка, якому було років 7 в магазин за хлібом і молоком. У той час діти були самостійні, спокійно самі в школу ходили без супроводу дорослих і в магазин теж могли самі сходити і навіть гроші правильно порахувати… І ось повертається мій синок з магазину а здачу мені не віддає.
– А куди здачу дів? – питаю.
А він раптом як заплаче.
– Сирок плавлений купив і з’їв.
І так серце моє защеміло – “Голодна у мене дитина” – подумала я. “Не плач” – “Я ж тебе не лаю” – обняла я сина. З тих пір я присягнулася, що навчуся заробляти. Я прочитала всі книги, які тільки були в продажу починаючи від “Думай і багатій” і закінчуючи будь-якою езотеричною нісенітницею…
Тренінги різні відвідувала, мислення своє розбудовувала… Стала сильною і впевненою в собі, чоловікові це не подобалося. Для нього було краще, коли дружина – сіра, і тихенька мишка…
Він намагався мене напоумити, говорив, що у мене манія величі, що розуму у мене мало, щоб бізнесом займатися, що я можу тільки в кіоску біляшами торгувати… Прикро мені це було чути.
Я намагалася як могла… Нарешті мої старання увінчалися успіхом – ми відкрили магазин чоловічого одягу і прибуток пішов! Ура! У той час у мене вже була дочка, синові було вже 18 років, але жив він ще з нами і я задумала квартиру купити. Спочатку я хотіла купити собі двокімнатну і переїхати туди з донькою, а син щоб з батьком залишився, але вони дуже лаялися і я не хотіла сина залишати з чоловіком.
Найкращий варіант у цьому випадку був – купити чоловікові однокімнатну і відселити його. Я запропонувала йому такий варіант. “Все одно ми з тобою погано живемо, який сенс нерви один одному тріпати… знайдеш собі гідну” – сказала я.
Чоловік зрадів і сам вибирав собі нову квартиру. Вибрав в новому будинку хорошу сучасну однокімнатну квартиру і я її купила. Потім він почав тягнути з переїздом… Почав нерви мені тріпати.
Говорив – “Коли захочу, тоді й переїду, ти мені не указ!”. Я не могла дочекатися, коли він поїде. На своїй машині збирала його речі і перевозила йому на нову квартиру. Він образився до глибини душі. Переїхав і перестав зі мною розмовляти… навіть коли я йому дзвонила по справі, він не вітався. Зараз минув час, все вляглося, ми знову спілкуємося і здається його образа на мене пройшла. Я впевнена, що вчинила правильно. Люди не повинні жити разом, якщо їм разом погано…
Хіба я не права?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
