Ми того дня з Микиткою вирішили сходити в торговий центр і купити нові чобітки, оскільки зама вже підбирається. Тут якраз і скидки всі пропонують. Де лише не глянь – “чорна п’ятниця”. Ми тільки з під’їзду вийшли, як натрапили на Тамару Олегівну. Свекруха, як Микитку очима зустріла, руки зложила, і давай схвильованим голосом в нього прощення просити. – Мені тебе так не вистачає!
Христина вийшла з під’їзду з дворічним Микиткою та зустрілася зі свекрухою. Точніше, жінкою, яка могла нею бути. Не вдалося їй уникнути зустрічі з людиною, яка втрутилася в її долю.
Коли Тамара Олегівна побачила Микиту, вона склала руки і почала слізно говорити, як їй не вистачає спілкування з онуком.
Микита був дитиною єдиного сина Тамари Олегівни, якого не стало буквально за місяць до появи хлопчика на світ. Він був копією тата, ось тільки бабуся довго в це не вірила. Свекруха благала дозволити їй бачитися з онуком і брати участь у його житті.
Христина впустила її, пошкодувала. Вона розуміла, що серце свекрухи не залізне, адже вона втратила найближчу в світі людину.
Три роки тому сама Тамара Олегівна все зруйнувала. Вона просила Христину щезнути з їх життя.
Микола з Христиною навчалися в одному університеті. Були закохані одне в одного, щиро та по-справжньому. Дівчина приїхала із села, а хлопець корінний киянин.
Коли Микола вперше познайомив кохану з мамою, вона сприйняла її негативно. Мама була впевнена, що дівчина з ним заради квадратних метрів в столиці, ніякого кохання там немає.
Тамара Олегівна тоді оголосила бойкот невістці. Вона шукала будь-яку причину: пилюку, робила ревізію в холодильнику і навіть перевіряла, в якому стані шкарпетки її сина.
Тамара Олегівна ніяк не могла звикнути, що її син виріс, тепер не потребує материнського плеча.
А якось вона прямо заявила Миколі, що з іногородньою одружуватися не можна. Мовляв, вона заміж хоче через прописку.
– Ось приведе на світ дитину, ти її пропишеш — і все квартири рахуй немає. Чи не пропишеш? Ще й як, пропишеш. Адже без прописки навіть в поліклініку з дитиною сходити не зможеш. Потім розлучишся, а виселити не вийде, поки дитині 18 років не виповниться. Тож думай, синку. Кохання коханням, а розум включати треба, — повторювала Тамара Олегівна.
Тільки пізно вони про це завели розмову. Христя вже була при надії. Коли свекруха дізналася, що дівчина в цікавому стані, відразу насторожилася. – Все це не вчасно, вчитися треба, ніхто тобі допомагати не збирається.
Та й Микола заявив, що не треба йому так рано татом ставати. – Ні, і крапка.
А Христя сказала, що навіть слухати таке не збирається. Довелося їй взятися в руки валізи і виїхати до рідного містечка. Свекруха, яка так нею і не стала, зітхнула з полегшенням.
Тільки недовго вона раділа — Микола без нагляду, робив що хотів…
І для кого тепер жити Тамарі Олегівні? Одна надія на Христину та на маленького онука. Як добре, що невістка її тоді не послухала.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
