Мама мене просто замучила вже: женись та й женись.
– Ще встигну, – відмазувався я. – Що тобі ще не потрібно? Університет закінчив, працюю, на здоров’я не жаліюся. Все чудово!
– А давай я тебе познайомлю з дівчинкою своєї подруги Каті, – запропонувала вона.
– Вона така красива, розумна. Буде чудовою дружиною.
– Та ні! Згадай на кому ти мене минулого разу хотіла посватати.
– А тобі фотомодель подавай! – розсердилась мама.
– Так, Зоя не красуня, але добра і не лінива.
Ми трохи посварилися, але вчасно мені підвернулася путівка в Туреччину, і я видихнув. Хоч трохи відпочину від маминих приставань, і взагалі, від усіх жінок.
Та не тут то було. В літаку поруч зі мною сиділа дівчина, яка весь час фотографувалася, то з ілюмінатором, то без. На одне фото випадково потрапив і я.
– Може спершу познайомимося? – промовив я.
– Анюта, – сказала вона.
– А ви Станіслав? Я чула як до вас зверталися при реєстрації.
Сказала і уткнулась носом в якийсь журнал, а я заснув.
На наступний день я зустрів Анну в готелі. Щасливий, підійшов.
– Привіт! Ти також тут зупинилася?
– Так, – кивнула вона.
– Ти, до речі, вчора на фото не глянув.
І вона показала мені світлини з літака і вони мені сподобались.
– У тебе талант! – сказав я дівчині.
– Дякую, – усміхнулась вона.
Після дискотеки в готелі ми пішли прогулятись набережною. Аня знову все фотографувала, і ми вже разом розглядали світлини. Вечірнє море, неймовірні пальми – все це було неперевершено.
Аня показувала, як правильно все фотографувати. Наші руки доторкнулися, і ми поцілувалися. І все це було, ніби ми знаємо один одного вже багато-багато років.
Всі наступні дні ми з Анею не розлучалися. Разом ходили на пляж, ганялися за рибками, ввечері “зажигали” на дискотеці. Та самими чудовими були ночі…
Я також пробував фотографувати Анну, та вона закривала обличчя руками і казала:
– Ангели на фото не виходять! – говорила посміхаючись.
– Кажеш, що ти ангел?
Не уявляю, як я жив без цієї дівчини досі. Я закохався по вуха. А ще у нас з Анною було багато спільного. Вона пожалілася, що мама вже замучила її запитаннями: коли ж заміж? І зі знайомством, яке нав’язувала мама, в неї також не складалося.
– Ех, як мені це все знайомо… усміхнувся я. – Знаєш, моя мама на днях хотіла мене познайомити з дочкою своєї подруги. Анна спершу розсміялася такому співпадінню. Потім притихла, і глянула на мене з під лоба.
– Ей, ти чого?
– І ти познайомився?
– Чи я з розуму зійшов? Мабуть, якась сіра мишка. Я по маминим приказам не знайомлюсь, і взагалі, я тебе чекав.
Анна притулилась до мене ніжно і обійняла.
– Добре, що знайшов, – шепнула вона на вухо.
– Я також дуже щаслива, що знайшла саме тебе, а не когось іншого.
– Слухай, а давай, коли повернемось, ти прийдеш до нас в гості, щоб познайомитись з мамою?
– Ти впевнений, що не поспішаєш?
– Впевнений на всі сто.
Скоро відпочинок підійшов до кінця і ми повернулися до рідного Львова. Домовившись про зустріч.
– У мене гарна новина, – повідомив я мамі на наступний день.
– Тільки не хвилюйся, але сьогодні до нас прийде дівчина. Моя кохана… Можливо і твоя майбутня невістка.
Мамуля захвилювалась і почала розпитувати про Анну, хоча й не була в захваті, бо то не з її ініціативи.
Я мовчав. Нехай сама все побачить.
Анна зайшла в квартиру, я хотів її обійняти, та вона застигла, глянувши на мою маму. Та також втратила дар мови від побаченого, а потім сплеснула руками і сказала:
– Так це ж дочка моєї подруги Каті. Дякую синочок, що послухав мене.
Анна прикусивши губу, сказала:
– Значить сіра мишка, кажеш?
Я лише почав щось пояснювати, а вони обидві розсміялися.
– В такі випадки важко повірити, – в кінці сказав я. – Але це справді доля!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – tovstuha
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
