Ми в сватів всі за столом сиділи. Поїли, поколядували, а потім невісточка звернула увагу, що картина, яку вона подарувала батькам, досі не знайшла свого місця. – Мамо, ми з Дмитром після свят приїдемо і повісимо її. Ось ця стіна у вас пустує. – А я візьми, та й ляпни: “Свахо, тільки не на ту стінку. Та ми сі всі тут повсихаємо!” Річ в тім, що на картині вся наша сім’я, а стіна через котел – нагрівається. Ну цілий анекдот вийшов. Всі за столом за животи трималися!
Ну мушу я поділитися з вами цією історією, а якщо точніше, то анекдотом з життя, який трапився з нами на саме Різдво.
Хочу відразу ж написати, що я та свекруха, яка любить всіх своїх дітей і онуків. А дітьми, щоб ви розуміли, я називаю всіх, і сина і дочку і невістку і зятя.
Я щаслива людина, бо маю аж п’ятеро онуків, в яких душі не чую і чим можу, завжди допоможу.
Дочка моя живе в самому Києві з чоловіком і двома дітками, а син привів в мій дім невісточку Марічку, яка подарувала мені трьох онуків.
Живемо ми в мирі і злагоді.
Я така людина, що люблю пожартувати. І ви знаєте, це навіть не спеціально, воно якось все мені так по житті іде. Я позитивна людина, а тому й притягую собі подібних.
З невісточкою ми на “ти”. Марічка називає мене мамою, а іноді й матусею. А я її – донечкою.
Діти як їдуть кудись до родичів в гості, а особливо коли їдуть до моїх сватів, батьків Марічки, то обов’язково беруть і мене. Всі кажуть, що я душа компанії. Може й так, але я рада, що приношу людям радість і позитив, особливо в такий важкий час.
На Миколая Марічка вирішила нашій сім’ї і своїм батькам зробити унікальний подарунок. Десь в якихось блогерів вона побачила, що з фото роблять дуже гарні картини.
Ось вона й замовила дві одинакові.
На фото була їх сім’я, я і мої свати (мій чоловік вже п’ять років, як споглядає на нас з небес).
Марічка одну повісила в нас, у вітальні, на видному місці. А другу завезла після Миколая до своїх батьків.
А на Різдво ми всією сім’єю поїхали до сватів в гості. З Києва приїхала і дочка з чоловіком і дітьми. Дмитро з Марічкою мають невеличкого бусика, ось ми всі “запакувалися”, та й поїхали до сватів колядувати.
Посидівши трохи у сватів, я звернула увагу на одну стіну. Я коли до неї притулилася, вона була дуже тепла.
– Свахо, а що то у вас за таке чудо?
– Свахо, та в сусідній кімнаті при тій стіні в нас котел, ось і нагрівається, коли ми кочегаримо.
Поговорили та й забули. А потім Марічка звернула увагу, що подарована картина ще не знайшла свого місця, бо стояла на комоді, підперта вазою.
– Мамо, у вас та стінка пуста. Ми з Дмитром приїдемо після свят і почепимо на неї картину.
А я візьми, та й ляпни:
– Йой, тільки не на цю стінку, свахо. Та ми ту сі всі позсихаємося, стіна ж нагрівається!
Всі за столом почали сміятися, аж за животи вчепилися.
– Свахо, ну без вас свято б не було святом. Дай Бог вам здоров’я.
Ось такий в нас на Різдво вийшов живий анекдот.
А на кінець історії хочу вам, дорогі читачі, побажати щастя, здоров’я, миру, і звичайно ж – Перемоги!
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
