fbpx

Ми в сватів всі за столом сиділи. Поїли, поколядували, а потім невісточка звернула увагу, що картина, яку вона подарувала батькам, досі не знайшла свого місця. – Мамо, ми з Дмитром після свят приїдемо і повісимо її. Ось ця стіна у вас пустує. – А я візьми, та й ляпни: “Свахо, тільки не на ту стінку. Та ми сі всі тут повсихаємо!” Річ в тім, що на картині вся наша сім’я, а стіна через котел – нагрівається. Ну цілий анекдот вийшов. Всі за столом за животи трималися!

Ми в сватів всі за столом сиділи. Поїли, поколядували, а потім невісточка звернула увагу, що картина, яку вона подарувала батькам, досі не знайшла свого місця. – Мамо, ми з Дмитром після свят приїдемо і повісимо її. Ось ця стіна у вас пустує. – А я візьми, та й ляпни: “Свахо, тільки не на ту стінку. Та ми сі всі тут повсихаємо!” Річ в тім, що на картині вся наша сім’я, а стіна через котел – нагрівається. Ну цілий анекдот вийшов. Всі за столом за животи трималися!

Ну мушу я поділитися з вами цією історією, а якщо точніше, то анекдотом з життя, який трапився з нами на саме Різдво.

Хочу відразу ж написати, що я та свекруха, яка любить всіх своїх дітей і онуків. А дітьми, щоб ви розуміли, я називаю всіх, і сина і дочку і невістку і зятя.

Я щаслива людина, бо маю аж п’ятеро онуків, в яких душі не чую і чим можу, завжди допоможу.

Дочка моя живе в самому Києві з чоловіком і двома дітками, а син привів в мій дім невісточку Марічку, яка подарувала мені трьох онуків.

Живемо ми в мирі і злагоді.

Я така людина, що люблю пожартувати. І ви знаєте, це навіть не спеціально, воно якось все мені так по житті іде. Я позитивна людина, а тому й притягую собі подібних.

З невісточкою ми на “ти”. Марічка називає мене мамою, а іноді й матусею. А я її – донечкою.

Діти як їдуть кудись до родичів в гості, а особливо коли їдуть до моїх сватів, батьків Марічки, то обов’язково беруть і мене. Всі кажуть, що я душа компанії. Може й так, але я рада, що приношу людям радість і позитив, особливо в такий важкий час.

На Миколая Марічка вирішила нашій сім’ї і своїм батькам зробити унікальний подарунок. Десь в якихось блогерів вона побачила, що з фото роблять дуже гарні картини.

Ось вона й замовила дві одинакові.

На фото була їх сім’я, я і мої свати (мій чоловік вже п’ять років, як споглядає на нас з небес).

Марічка одну повісила в нас, у вітальні, на видному місці. А другу завезла після Миколая до своїх батьків.

А на Різдво ми всією сім’єю поїхали до сватів в гості. З Києва приїхала і дочка з чоловіком і дітьми. Дмитро з Марічкою мають невеличкого бусика, ось ми всі “запакувалися”, та й поїхали до сватів колядувати.

Посидівши трохи у сватів, я звернула увагу на одну стіну. Я коли до неї притулилася, вона була дуже тепла.

– Свахо, а що то у вас за таке чудо?

– Свахо, та в сусідній кімнаті при тій стіні в нас котел, ось і нагрівається, коли ми кочегаримо.

Поговорили та й забули. А потім Марічка звернула увагу, що подарована картина ще не знайшла свого місця, бо стояла на комоді, підперта вазою.

– Мамо, у вас та стінка пуста. Ми з Дмитром приїдемо після свят і почепимо на неї картину.

А я візьми, та й ляпни:

– Йой, тільки не на цю стінку, свахо. Та ми ту сі всі позсихаємося, стіна ж нагрівається!

Всі за столом почали сміятися, аж за животи вчепилися.

– Свахо, ну без вас свято б не було святом. Дай Бог вам здоров’я.

Ось такий в нас на Різдво вийшов живий анекдот.

А на кінець історії хочу вам, дорогі читачі, побажати щастя, здоров’я, миру, і звичайно ж – Перемоги!

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page