fbpx
життєві історії
Ми в той час вже добре стояли на ногах. З’явилась на світ і донечка. Бізнес процвітав, а все тому, що ми разом його розвивали. У Наталки з Павлом було дещо гірше. Я це розуміла з того, що вони частенько позичали в нас гроші. Дітей в них не було. – Ми ще не плануємо. Хочемо добре стати на ноги, – говорила моя подруга. Хоча я то розуміла, що просто не виходить, бо часто зустрічала її біля клініки

Хотіла б у вас спитати поради. Не розумію, як правильно вчинити в даній ситуації.

З Наталкою ми дружимо, ще з дитинства – жили на сусідніх вулицях, ходили в один клас, сиділи за одною партою. Ми навіть закохалися одночасно. Микола та Павло – два рідні брати, які приїхали в наше село, до свого однокурсника на празник. (Празник, це храмове свято, а ввечері в нас завжди були танці з живою музикою). Ой, які це були часи. Тепер такого нема.

Микола був на півтора року старший за Павла, і він більше сподобався мені, а я йому. Павло ж в той час приділяв увагу Наталці.

З того дня ми й почали зустрічатися. Бачились частенько у Львові, бо всі ми в той час були студентами.

Через два роки перші відгуляли весілля ми з Миколою, а через рік вийшла заміж і Наталка.

Працювали брати в одній справі, але згодом вирішили йти кожен своєю дорогою. Мій Микола взяв в оренду павільйон на найголовнішому ринку нашого міста, а Павло вирішив розвивати їх спільний бізнес сам, але згодом зрозумів, що помилився.

Ми в той час вже добре стояли на ногах. З’явилась на світ і донечка. Бізнес на базарі процвітав, а все тому, що ми разом його розвивали. У Наталки з Павлом було дещо гірше. Я це розуміла з того, що вони частенько позичали в нас гроші. Дітей в них не було.

– Ми ще не плануємо. Хочемо добре стати на ноги, – говорила моя подруга. Хоча я то розуміла, що просто не виходить, бо часто зустрічала її біля клініки.

З того часу минуло вже п’ять років. В Наталки з Павлом трохи наладилось. Вони обоє працюють на “дядю”, як то кажуть. Діток так і нема, але недавно я побачила те, що мене сильно здивувало.

Мені Наталя час від часу розказувала, що Павло трохи змінився. Він сильно хотів дитину, а тепер почав затримуватись на роботі. Коли я заїкнулась про те, що, можливо, в нього “хтось” з’явився, Наталка ніби з ланцюга зірвалася.

– Ти чого, Люба? Ми з тобою з дитинства дружимо, а ти мені таке кажеш? В той час, щоб мене заспокоїти…

Я тоді подумала, що справді лізу не туди де треба, і більше такі розмови в нас не піднімалися.

Але ось недавно я випадково побачила Павла з якоюсь жінкою. Вони сиділи в кафе і мило тримались за руки. Я вирішила трохи простежити за голубками і слідкувала за ними зі своєї автівки.

Коли голубки вийшли я була не аби як здивована. Жінка, яку тик мило тримав за руку Павло, була в очікуванні. Живіт був вже так на місяць п’ятий шостий…

Ось тепер мене мучить совість. Як, і чи варто взагалі про це розповідати своїй найкращій подрузі?

Коли я розказала про побачене Миколі, то він сказав не втручатися, самі розберуться. Каже, що в них давно не ладиться, просто Наталя робила переді мною вигляд щасливої і коханої жінки.

Підкажіть, що я маю тепер робити? Казати Наталі, чи краще промовчати?

Автор – Усенко Н

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook

You cannot copy content of this page

facebook