Хотіла б у вас спитати поради. Не розумію, як правильно вчинити в даній ситуації.
З Наталкою ми дружимо, ще з дитинства – жили на сусідніх вулицях, ходили в один клас, сиділи за одною партою. Ми навіть закохалися одночасно. Микола та Павло – два рідні брати, які приїхали в наше село, до свого однокурсника на празник. (Празник, це храмове свято, а ввечері в нас завжди були танці з живою музикою). Ой, які це були часи. Тепер такого нема.
Микола був на півтора року старший за Павла, і він більше сподобався мені, а я йому. Павло ж в той час приділяв увагу Наталці.
З того дня ми й почали зустрічатися. Бачились частенько у Львові, бо всі ми в той час були студентами.
Через два роки перші відгуляли весілля ми з Миколою, а через рік вийшла заміж і Наталка.
Працювали брати в одній справі, але згодом вирішили йти кожен своєю дорогою. Мій Микола взяв в оренду павільйон на найголовнішому ринку нашого міста, а Павло вирішив розвивати їх спільний бізнес сам, але згодом зрозумів, що помилився.
Ми в той час вже добре стояли на ногах. З’явилась на світ і донечка. Бізнес на базарі процвітав, а все тому, що ми разом його розвивали. У Наталки з Павлом було дещо гірше. Я це розуміла з того, що вони частенько позичали в нас гроші. Дітей в них не було.
– Ми ще не плануємо. Хочемо добре стати на ноги, – говорила моя подруга. Хоча я то розуміла, що просто не виходить, бо часто зустрічала її біля клініки.
З того часу минуло вже п’ять років. В Наталки з Павлом трохи наладилось. Вони обоє працюють на “дядю”, як то кажуть. Діток так і нема, але недавно я побачила те, що мене сильно здивувало.
Мені Наталя час від часу розказувала, що Павло трохи змінився. Він сильно хотів дитину, а тепер почав затримуватись на роботі. Коли я заїкнулась про те, що, можливо, в нього “хтось” з’явився, Наталка ніби з ланцюга зірвалася.
– Ти чого, Люба? Ми з тобою з дитинства дружимо, а ти мені таке кажеш? В той час, щоб мене заспокоїти…
Я тоді подумала, що справді лізу не туди де треба, і більше такі розмови в нас не піднімалися.
Але ось недавно я випадково побачила Павла з якоюсь жінкою. Вони сиділи в кафе і мило тримались за руки. Я вирішила трохи простежити за голубками і слідкувала за ними зі своєї автівки.
Коли голубки вийшли я була не аби як здивована. Жінка, яку тик мило тримав за руку Павло, була в очікуванні. Живіт був вже так на місяць п’ятий шостий…
Ось тепер мене мучить совість. Як, і чи варто взагалі про це розповідати своїй найкращій подрузі?
Коли я розказала про побачене Миколі, то він сказав не втручатися, самі розберуться. Каже, що в них давно не ладиться, просто Наталя робила переді мною вигляд щасливої і коханої жінки.
Підкажіть, що я маю тепер робити? Казати Наталі, чи краще промовчати?
Автор – Усенко Н
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook