Ми вклалися в квартиру в новобудові в Бучі, але ви здогадалися, що сталося. Тепер ми мешкаємо з батьками чоловіка на черкащині, а самі відкладаємо на ремонт нашої новенької квартири.
І ми з чоловіком живемо з його батьками та сестрою. Я чекаю дитинку. Мені з ними важко жити. Вони, начебто, і хороші люди, але, якщо зробивши тобі добро, вони не отримують подяки в такому вигляді, як хочуть, все – будуть розмови, а то й конфлікти.
Рідні чоловіка не зважають на мій стан, але ж мені не можна переживати. Так, вони забезпечують мене необхідною їжею, іноді і купують фрукти, але морльно не підтримує ніхто! А це коштувало б усіх куплених ними фруктів тощо.
Про самопочуття не питають, важкі речі дають до рук. Щодо тяжкості я б нічого не сказала – я звикла до важкої роботи, якби вони цінували, що я, попри свій стан, допомогла їм.
Більшою мірою це все стосується моєї свекрухи Антоніни Василівни. Вона вимагає подяки, сама ж про неї іноді забуває, мабуть, думаючи: «Ну, а що, я для них більше роблю». Не знаю, це лише моє припущення.
Мій чоловік заклав свій браслет, щоб заплатити батькам комунальні за квартиру, а їй не сказав, взагалі нікому не сказав, мені теж. Коли я дізналася про це, я запитала, що мені відповісти його матері, якщо вона мене запитає про браслет. Він сказав – не говорити.
І свекруха дійсно питала, де браслет, чому син не носить? Я відповідала, що, мабуть, на місці, а чомусь не носить — не знаю. Так, мені довелося сказати неправду, і в цьому немає нічого доброго, але ті слова, які я почула на нашу адресу, коли вона дізналася, що браслет у заставі, привели мене в ступор.
Антоніна Василівна не подивилася, що я при надії і наговорила неприємностей, що ми за її спиною провертаємо щось, що її донька стільки працювала, щоб купити й подарувати брату цей браслет, а ми, ось такі-сякі, заклали його.
Але мій чоловік не продав його, а заклав і збирається його викупити, а не залишити в ломбарді. До речі, там і золото моєї спочилої матусі знаходиться, яке я дозволила закласти для цієї самої сестри, причому давно вже. Стільки криків через якийсь браслет.
Так, він дорогий – 40 000 гривень, але нам й на власну квартиру треба гроші. Я просила чоловіка не закладати, але так вийшло, він заклав. Зарплата у нього до 10 000 грн. Викупить з часом.
Після цього всього я плакала в нашій кімнаті, а його сестра в залі дивилася телевізор і сміялася. Я б так не змогла. Хоча у кожного свій характер. Але ж вони ображаються, якщо я поводжуся так, як вони не звикли бачити.
Учора Максимова мама знову заявила, що якщо ми не даватимемо їй гроші на домашні потреби, то ми можемо переїжджати на іншу квартиру. Ось такі справи. Перепрошую за багатослівність.
Просто я хотіла детальніше описати ситуацію, щоб отримати пораду, якої дуже потребую. Заздалегідь дякую за увагу і поради.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
