Ми винаймали скромне житло і економили кожну копійку, а ось Марічка жила, як в Бога за пазухою, оскільки чоловік держслужбовець. Одного разу так вийшло, що ми зустрілися сім’ями на святковій вечері. Я знала Марічку дуже добре, та поруч зі своїм чоловіком вона була геть іншою людиною. І лише згодом я дізналася про них всю правду. Я б не хотіла такого “щастя”, чесне слово!
Хочу з вами поділитись історією з життя моєї подруги.
З Марічкою ми познайомились коли я переїхала з чоловіком жити до Києва. Якось я гуляла на дитячому майданчику зі своєю дочкою, а Марічка в той час гралась там із своїм сином. Наші діти знайшли контакт між собою, а відтак і ми з Марічкою почали спілкуватись.
Згодом я дізналась, що у Марічки дуже заможній чоловік, займає керівну посаду держслужбовця.
Живуть вони круто, а ось ми з чоловіком, тільки переїхали, правда чоловік стабільно мав роботу, а от я ніяк не могла себе влаштувати. Винаймали ми скромне житло, тай дозволяли собі тільки найнеобхідніше.
Тому розуміла, що ми в цьому різні і наврядчи Марічка захоче з нами зав’язувати дружні стосунки. Та з плином часу я зрозуміла, що статок не завада нашій дружбі. Ми настільки подружились, що Марічка через чоловіка допомогла знайти мені роботу з хорошим заробітком.
Звісно ми в більшості зустрічались з Марічкою і її сином Арсенчиком, та були і зустрічі де був присутній її чоловік.
Що сказати, людина при владі, завжди має що розповісти. Говорили ми за звичай про щось велике, про те, як правильно провадити своє життя, щоб бути успішним, я завжди почувалась ніяково на цих зустрічах, боялась сказати щось недоречне.
Помічала, як він строго дивився на подругу, якщо ця щось не те бовкнула, вона завжди при ньому мала слідкувати за своїми словами і мати вигляд такої ділової жінки.
Насправді Марічка геть не така жінка, вона ніжна і щира людина, складалось враження, що вона живе за його сценарієм і мені постійно жалілась, що їй іноді морально важко.
Ще подруга розповідала мені, що чоловік “заводить гульки” з молодими дівчатами і не приховує цього від неї, а навпаки, розповідає їй про це, чим дуже понижує її самооцінку.
Так склалось, що моя подруга немає ніякої підтримки чи захисту, батьки вже відійшли у засвіти, а єдина сестра живе за кордоном.
Тому їй нічого не залишається робити, як закривати на все очі.
А може є якийсь вихід? Можливо ви мені порадите, як допомогти Марічці? Так хочу щоб вона була щасливою. Буду дуже вдячна за слушні поради!
Автор – Успішна Емма
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило