Ми виїхали з Херсонщини минулої весни, оселилися в місті Київської області. Ми ще молоді, дітей не маємо. Чоловік став на захист України, а я пішла прибирати будинки.
Вже майже рік я працюю прибиральницею у будинках заможних людей у приватному секторі передмістя. Ми з Тарасом після Перемоги збираємося купити або навіть побудувати свій будинок, тому збираємо і відкладаємо самі, щоб не простити батьків. У них теж не найкраще фінансове становище.
Тому довелося закотити рукави, одягти гумові рукавички та фартух. Мама мене вчила, що всяка праця заслуговує на повагу. Тому я старалася нормально сприймати той факт, що унітази чужих людей тепер стали моєю турботою.
Кожен будинок був унікальним. Не тільки зовнішньою обстановкою, а й секретами, які господарі не дуже приховували від обслуговуючого персоналу. Дуже швидко я зрозуміла, що для більшості хатні робітниці не більше ніж меблі. Але це навіть краще, ніж якби під час прибирання педантична господиня стежила за кожним рухом і коментувала дії. А насправді бували й такі.
Незважаючи на постійні навантаження та втому, я не втрачаю оптимізму. Свою роботу намагаюся сприймати як вікно в життя, якого ми прагнемо з коханим. І, як Попелюшка, яка мріяла поглянути через вікно палацу на вельмож, так само і я захотіла краще роздивитися інше життя.
Кожен будинок був унікальним. Звичками своїх господарів, їх смаковими уподобаннями та захопленнями. В одному будинку на стінах висіли роги оленів. Я порахувала, у будинку їх було 23. Літня господиня якось поділилася, що її чоловік колись був затятим мисливцем. А зараз він присвятив себе написанню мемуарів та книг про лісових тварин. Водночас їхні діти активно виступали до вторгнення за захист тварин. Тому вже кілька років не відвідували батьків із принципу.
В іншому особняку жила родина із трьома дітьми. За ними стежили мама, бабуся та няня. Глави сімейства не було вдома цілими днями, але, здається, це мало кого хвилювало. Щоразу, коли згадувалося його ім’я, господиня відгукувалася про нього далеко не найкращими словами. Обзивала і хотіла всяких нещасть. Зате, коли вона прощалася з ним або говорила по телефону, солодше за її голос мені ще не доводилося чути.
Була ще одна пара, яка практично між собою не спілкувалася. Точніше, спілкувалася, але незвичайним способом. Щоразу, коли я витирала пил з полиць, я раз у раз знаходила якісь записки. На щастя, мені вистачило кмітливості не чіпати їх. Бо потім з’ясувалося, що це був такий канал спілкування між подружжям.
На мій подив, у записках були найпобутовіші речі (від обговорення святкування дня народження до замовлення продуктів із супермаркету). Було дуже дивно, що за часів смартфонів люди так не хотіли зв’язуватися один з одним.
Також пригадую одну вдову, яка була одержима думкою, що її хочуть обчистити. Коли до неї приходили в гості сусіди чи родичі, вона стверджувала, що їй постійно доводиться бути пильною, щоби ці «трутні» (так вона називала всіх своїх працівників) не залишили її без останньої нічної сорочки.
Як головну розвагу ця пані регулярно влаштовувала випробування. Наприклад, вона могла викласти коштовність або пачку грошей на найвидніше місце, а потім щогодини бігати і перевіряти «пастку». На щастя, навчені «трутні» щоразу отримували моральну перемогу над підозрілістю господині, залишаючи ту ні з чим.
Найважче мені було працювати в будинках, де господині від неробства були схиблені на чистоті. Благо, таких було небагато. Але все ж таки один будинок мені запам’ятався надовго. Без пильного спостереження господині я не могла робити нічого. Навіть пилососити килими. Крім цього, я не раз вислуховувала цілу промову про те, що якщо раптом після мене в кімнаті пахне димом, про роботу в цьому будинку я можу забути.
Я не мала шкідливих звичок, але один суворий погляд господині давав їй зрозуміти зовсім протилежне. У результаті мене все ж таки звільнили. Коли я застала господиню в незачиненій ванні з попільничкою на бачку.
У кожному будинку, в якому я працювала, відбувалася своя особиста історія. Через брак інформації я часто додумувала собі сюжети, сповнені інтриг та секретів. Це допомагало мені справлятися з навантаженнями та підсвідомим почуттям, що я нижче за них Крім цього, таким чином я відчувала себе причетною до цього недоступного світу, частиною якого я теж була б не проти стати. Все ж таки багаті люди ніколи не турбуються про стан рук після спеціальних засобів від плям.
Та й, до того ж, я працюю з певною метою: накопичити грошей на нове життя. Бажано у великому місті, де я і мій коханий захисник зможемо реалізуватися та де не потрібно буде прибирати щодня у чужих людей.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
