Ми вже майже погодились з Андрієм на пропозицію батьків, та недавно мені зателефонувала мама. Оскільки телефон був в моїх руках, я швиденько увімкнула на кнопку “прийняти”. Мама мабуть не відразу зреагувала, що я вже вже слухаю, і продовжила розмову з батьком. “Чого ти злишся. Нам це на руку. Нехай ремонт зроблять, а тоді ми й переїдемо на цю квартиру. Діти з нами не вживуться і самі з’їдуть”.
Мене зрадили батьки. Важко це усвідомлювати, але це правда. Як я тільки з’явився на світ, вони мене віддали бабусі на виховання, допомагали так по дрібницях, час від часу давали гроші.
У мене почались проблеми з зором, мама відвезла до лікаря, і все оплатила, чим врятувала мене. За це я вдячна буду до кінця днів. А так ні з освітою не допомогли, по суті, ні з чим. Батько любив заглянути в чарку. На мене явно йому було байдуже.
Одного разу познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Стали жити разом, я зрозуміла, що при надії. В цей час я злякалася, бо було нам дуже скрутно. Грошей ні на що не вистачало. Та Андрій підтримав мене і стало якось легше, та не на довго.
Жити ніде, як виявилося. Батьки мені сказали, що у них в одній з квартир можна жити, але я не люблю залежати від когось. Сказала, що не буду їх навантажувати своїми проблемами, просто попросила, щоб мені дали три-чотири роки, щоб ми прискладали з чоловіком на своє житло.
Вони натомість попросили зробити там хороший ремонт. Ясна річ, що на цей ремонт багато грошей піде. Все, що у нас є, вже дешевше квартиру орендувати. Я батькам про це сказала. А вони заспокоїли, відповівши, що вони допоможуть, якщо що, все буде добре.
Сьогодні мама мені зателефонувала, але поки вона не почала говорити, я почула розмову в кімнаті, як батько говорив, що я знахабніла, що зараз ремонт зроблю, буду вимагати спадщини, що вже думаю, куди свою колиску для дитини притулити, що його це дратує, що потрібно мене попросити з’їхати. Мама відповіла йому, що нехай ми зробимо спочатку ремонт. Так і сказала батькові: “Зроблять ремонт, а потім ти переїдеш, вони з тобою не зможуть жити, і з’їдуть самі”.
Скажу так, у мене і думки не було про якусь спадщину. Я на це не розраховую. Батьки спочатку погодилися, щоб я зробила ремонт у них. Прожила роки три-чотири з дитиною, наскладала гроші на житло, а потім з’їхала. А зараз виходить так, що вони хочуть розвести мене на дорогий ремонт, залишити без копійки грошей і виставити з немовлям на руках. Я не розумію за що.
Ми з чоловіком ведемо здоровий спосіб життя. Просто не розумію, це їм так приємно поводитись з людьми?
Тепер ми з Андрієм точно вирішили, що краще на орендованій квартирі жити, просто шкода дитину, коли вона з’явиться на світ і буде жити в таких умовах. Але нічого, справимося.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
