Цікава ваша думка, дорогі читачі, бо ця історія не дає мені спокою вже тиждень.
Я живу з чоловіком в маленькому районному центрі. Маємо сина і дочку. Син давно живе і працює в Голландії. Дочка живе в області. Заміжня, виховує сина п’яти років.
Поки Вадимчик мій єдиний онук. Я його дуже люблю, і при першій же можливості їду до них, щоб провести з онуком час. Я вже на пенсії, а чоловік ще працює, тому відвідую дітей частенько.
Я коли приїжджаю, то зазвичай дочка нас кудись вивозить погуляти. Та цього разу склалася ситуація, що я мала йти на дитячий майданчик, що знаходиться поруч з нашим домом, одна з Вадимом.
Ми взяли деякі іграшки і направились на майданчик. Через деякий час туди прийшли хлопці, ну на вигляд так 9-10 років. І ось вони вирішили, мабуть, що вже готові до “дорослих” словечок.
Я раз пропустила крізь віха, другий, а на третій попросила “прикусити язика”. Як не як, а це дитячий майданчик, а не клуб для танців, хоча і там такі словечка не варто вживати.
Хлопці правда ще довго мене ігнорували, але врешті решт я попросила їх піти за межі майданчика, якщо вони планують “це” продовжувати.
І ось власне дома я це дочці і розказала. Але Настя дуже дивно мені відповіла, що я не маю права робити зауваження чужим дітям. Каже, зараз ми живемо в іншому світі…
Але ж це майданчик, діти, як на таке можливо закривати очі? Якщо їх не навчили батьки, то повинні вчити “перехожі” я вважаю.
Мені це дуже дивно. І взагалі не розумію, як цих дітей виховують батьки.
У вас були схожі випадки?
Ви робили зауваження, чи це справді, як каже моя дочка – не варто робити?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua