Ми з Артемом в самій звичайній обстановці сиділи за кухонним столом, і вечеряли борщем, як він тихо і геть не виразно запропонував нам “якось при нагоді”, сходити до РАЦСу. Я тоді ще подумала, а справді, для кого вся ця церемонія з квітами та каблучкою. Ми давно не молоді люди. Позаду мене вже є два невдалі шлюби. Розписалися і стати жити у мене, своїх квартири Артем не мав, жив на орендованій.
Заміж виходити в 35 років я не планувала. За плечима – 2 розлучення. Але коли мій колега Артем запропонував сходити в кіно на гучний фільм, відмовлятися я не стала. Нудно сидіти вдома на самоті. Ми з’їздили в кінотеатр, Артем запропонував зайти в кафе. Ми почали стабільно вибиратися абикуди на вихідні. Через 2 місяці він, буденним голосом, запропонував з’їхатися.
Ні зізнань у любові, ні подарунків і квітів. Та й чи потрібні вони в нашому віці? Я задала питання: “У кого ми будемо жити? У тебе?” “Можемо і у мене, тільки я квартиру винаймаю”. Повисла пауза. “Ні, ти не подумай нічого поганого. Я не альфонс. В районі у мене будинок, 20 соток землі”. “Зрозуміло. Ну добре, перебирайся до мене”- відповіла я.
І ми почали жити разом. Все було добре, мені нема на що скаржитися. Артем виявився турботливим, ніжним чоловіком. Він возив мене на роботу на автівці, ввечері ми заїжджали в супермаркет, закуповувалися продуктами, їхали додому готувати. Дивились фільм.
Мріяли про те, куди поїдемо влітку. Якось ми сиділи за столом, їли червоненький борщик. І Артем запропонував сходити до РАЦСу. Аргументів для відмови я не знайшла. Ми і так живемо разом. А так хоч законний чоловік буде, не соромно перед подругами. Одружилися. Я часом собі питання задавала – “Чи то той чоловік? Чи не поспішила я поставити на собі хрест в 35 років?”
Хотілося емоцій, веселого життя, в ейфорії побути трохи. А не так – прісно, буденно. Наче ми 30 років у шлюбі. А, може, так навіть і краще? Через рік Артем мовчки зібрав речі і пішов. Зловила себе на думці, що падати на коліна і тримати його за штанину зі словами: “Не йди від мене” – мені не хочеться. Але що це означає? У нього хтось з’явився?
Я, оговтавшись від потрясіння, зателефонувала йому. “Так, я живу з іншою жінкою. Нам треба на розлучення подати”. “Ну добре!, – відповіла я байдуже, хоча в середині мене клекотіла образа. Трохи пізніше я дізналася, з ким він живе, дівчина звичайна, нічого особливого.
Але істина мені відкрилася, причому несподівано. Я розбирала шафу і в глибині побачила товстий записник з коричневою обкладинкою. Розкрила на середині, побачила почерк Артема. Цікаво, про що він писав?
Поклала книгу на тумбочку, потрібно буде вивчити. Позначки я розбирала насилу. Скорочення були мені не зрозумілі. Був і блок з прізвищами та іменами дівчат, їх номери телефонів. Іноді Артем записував детальну інформацію – адресу, місце роботи батьків, їх марки автомобілів. Були і цифри, суми, зазначені в гривнях і доларах.
Хто ці люди? Він у них позичав? Вони позичали у нього? Я взяла в руки свій смартфон і зателефонувала за кількома номерами. Кілька жінок відмовилися розмовляти, кинули слухавку. Двох я розговорила, та й вони самі опинилися досить балакучими.
Що я дізналася? Артем – ще той альфонс. Він живе коштом жінок. Позичає у них гроші, не віддає. Живе на їх житловій площі, а свою квартиру в цей час здає в оренду. Будинок в районному центрі він давно продав. Мабуть, Артем знайшов більш вигідну пасію і пішов до неї.
Дивно, мені ще можна сказати пощастило. Артем у мене грошей не позичав. Та й не пропало з дому нічого. Я згадала, що він дарував мені сережки золоті на день народження. Полізла в шафу. Коробочки, в якій сережки зберігалися, я не знайшла. Він забрав її з собою. Ну і нехай! Легко відбулася.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
