fbpx
життєві історії
Ми з бабусею Настею завжди були дуже близькі, від раннього мого дитинства. Мама, як завжди, була зайнята особистим життям: як пішов з родини тато, вона так і не змогла влаштувати своє життя. А мені було добре з бабусею, з нашими прогулянками і її історіями. А потім сталося те, чого мені ніколи не зрозуміти. Бачу: вона весела, жива. Танцювала танці та смішила всіх присутніх. Вибачити це мамі й забути про квартиру, поступитися

Ми з бабусею Настею завжди були дуже близькі, від раннього мого дитинства. Мама, як завжди, була зайнята особистим життям: як пішов з родини тато, вона так і не змогла влаштувати своє життя. Але мені до цього не було жодної справи, адже що може бути цікавіше за прогулянки з бабулею та її нескінченні цікаві історій. Так вийшло, що друзями я обзавестися не встигла і що вихідні з канікулами ми проводили разом.

Як я тепер розумію, мамі це було лише на руку. Ну і добре, мене теж все влаштовувало. Від бабусі Насті я навчилася рано прокидатися та планувати день. Вона допомогла мені з самооцінкою і переконала, що в мене буде найкрасивіший наречений. Що школа – це не найголовніше, а тим більше ставлення однокласників. Я любила бабусю всією душею і сприймала її швидше як подругу, як старшу, мудру людину, мою порадницю і опору.

Але час минав, і я ставала старшою. З’явилися свої підліткові турботи, перші закоханості, приготування до іспитів. З бабуею ми бачилися вже не так часто, але кілька разів на місяць я все ж таки до неї заходила. Вона хвалила мене, як я виросла, і обіцяла залишити квартиру, якщо знайду собі нареченого. Мені вже тоді було ніяково від її слів. Здавалося, вона хоче, щоб онука була довше з нею. Шкода було її до сліз.

І ось мені 23 роки. Святкуємо всією сім’єю, особливо я наполягла, щоб бабуся Настя була присутня. Як зараз пам’ятаю: вона весела, жива. Танцювала танці та смішила всіх присутніх. Ще один тост її був знову про квартиру. Мама тільки знизувала плечима: «Ти господиня, тож і роби, що хочеш. У мене є, де жити».

У 25 років я вийшла заміж, будучи вже при надії. Але це нічого, з чоловіком ми й досі дуже кохаємо одне одного. Але спочатку було зовсім не легко. Орендована квартира та маленька дитина. Словом, побутова невлаштованість пригнічувала, втім, як і брак грошей. Мама допомагати не могла і не дуже хотіла. Все радила брати няньку. Бабуся, хоч і вже літня, іноді сиділа з онукою Марічкою, коли були сили.

Коли наше з чоловіком Романом фінансове становище трохи зміцнилося, ми навіть переїхали у двушку. Квартирка невелика, але орендна плата була нам під силу. А за кілька місяців ми дізналися про поповнення.

Син Іванко народився справжнім богатирем. Дочці вже було 5 років і ви не повірите, але вона допомагала мені з усім справлятися. Мені було сумно усвідомлювати, що рідна мати не брала жодної участі у вихованні онуків, але що тут поробиш.

А півроку тому бабусі Насті не стало. Я навіть не відразу дізналася про це, була зайнята домашніми справами. Але я чітко пам’ятала її останній мені подарунок: квартира, де я провела мало не все своє дитинство.

Двокімнатна хрущовка, яка, втім, була значно більшою за ту, де ми тулилися вчотирьох. Ось лише одна проблема: заповіт бабуся залишити не встигла.

І тут рідна мама мене підвела. Її вчинок мене зовсім вивів з колії. Вона просто віддала перевагу забути обіцянки, які дала мені бабуся Настя з приводу квартири. Немає заповіту, отже, немає і квартири. Буквально тиждень мама упорядковувала мою мрію, а потім виставила її в оголошенні про здачу в оренду. Так, бажаючі знайшлися дуже швидко, і тепер місце, в якому мала жити моя сім’я, радує інших. Дякую, хоч не подобово.

Усі мої спроби діалогу з мамою були відразу відхилені. Мама наполягає, що вона єдина спадкоємиця, а бабуся говорила не всерйоз про те, що квартиру хоче залишити мені. Що наївно було б не скористатися нагодою і не віддати її під найм. Мовляв, у мене вже є, де жити і за досить низьким тарифом, то що ще треба?

Сумно. Адже більшість наших грошей йде на оплату квартири, а дітки ростуть, і коштів нам потрібно з кожним днем ​​все більше. А ще хочеться їх гідно забезпечити, світ показати.

Не впевнена, що ми з мамою залишимось у добрих свзаєминах. Я навіть не впевнена, що ми продовжимо спілкуватися. Роман мене заспокоює, нічого, проживемо, справимося. А в мене на душі така гіркота. Як можна так вчинити з єдиною дочкою? Мені цього ніколи не зрозуміти. Я розумію, що єдиний вихід – вибачити це мамі й забути про квартиру, поступитися. Але це так не просто.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com