Ми з братом спершу Василя жаліли: молодий ще, життя його навчить, але згодом він перейшов всі мірки. Я, як приїжджаю до мами, то везу з міста все: ковбасу, хліб, фрукти, словом – допомагаю, бо знаю яка в неї пенсія. А Василько, як виявилося, згодом приїжджає і мама все йому віддає, ще й останні гроші в кишеню кладе. – Йому важко. Він ще молодий, а дружина вимагає багато!
***
Ще недавно ми зі старшим братом думали, що дружина нашого молодшого брата Василя, помиями його годує, бідного. З нами вони не знаються.
Катерина його ні з мамою, ні з нами, ужитися не змогла. Про своє нелегке життя розповідав сам Василь, приїжджаючи іноді до матері.
Дістає, мовляв, своїм ниттям, своїми скандалами, своїми примхами. При цьому робив сумні очі.
Не кажучи все, кидав фрази, що жити важко, що всю зарплату він віддає дружині. А вона нічого йому не залишає, навіть на пляшечку пінного, тому що він мало отримує.
При цьому Катерина його, сама не працює. Стежить за дітьми. Хоча обидві дівчинки пішли в школу. І цілком самостійні.
Все це, мама мало не випитувала у нього, і плакала від жалю. Збираючи його назад додому в місто, навантажувала всім, чим тільки можна.
Закрутками, варенням, картоплею, кабачками. Зі своєї мізерної пенсії мама сунула йому в кишеню гроші і благала себе берегти.
Ми з братом теж знали про його історію. І спочатку з розумінням ставилися, поки діти були маленькі. Мамі давали гроші, привозили їй з міста продукти. Допомагали копати картоплю. Я робила разом з нею заготовки.
Але, час минав, діти підросли, а набіги стали частішими. Тепер майже щонеділі. Знову продукти вивезені, знову мама без грошей. Знову, Катерина погана, жене його з дому, через те, що він мало отримує.
І якось стало це все напружувати.
Брат викликав Василя на розмову і поставив питання руба. Якщо дружина така погана, то розлучайтесь. Якщо можна з нею жити, то нехай працює нарівні з чоловіком і забезпечує сім’ю. Скільки можна з матері тягнути?
Адже у матері крім пенсії немає нічого. Ми даємо їй гроші. А вона віддає тобі, сама сидить на картоплі і солоних огірках. Те, що ми привозимо, ковбаси, сири, масло, все віддає тобі. І скільки це триватиме?
Я теж долучилася до розмови. Сказала, що здогадуємося, справа не в його дружині. Він багато вигадує. І лавочку ту ми прикрили. Ми пригрозили, що якщо хоч щось ще вивезе у матері, позбудеться рідні.
Так він придумав інше.
Приїжджаємо на днях, а він у матері живе. Мовляв дружина вигнала, і тепер він бездомний. І ось повернувся в рідну домівку, до мами.
А квартира, в якій він жив до цього, на хвилиночку, наша зі старшим братом загальна власність. Заповідана була бабусею нам на двох, коли Василь ще не народився.
Раніше в ній брат жив, поки своє житло не купив. Потім я жила. А коли заміж вийшла, Василь в ній став з сім’єю жити. Всі вони там прописані, хоча належить квартира мені і старшому братові.
Тепер він, бачте, вирішив розлучитися, і залишив квартиру (нашу квартиру) своїй сім’ї. А сам повернувся в рідну домівку. Мовляв, що такого? Тут є його частка, і вони з матір’ю вже вирішили будинок продати і купити квартиру в місті.
Тут ми вже не стали розмови говорити. За шкірку підхопили і повезли назад до родини. Закинули в квартиру і сказали йому і його Катерині, що якщо ще щось задумали, ми свою квартиру продамо, і нехай котяться на всі чотири сторони. А батьківську хата, поки мати жива, ніхто продавати не буде.
Відразу замовкли. Тепер не чути їх і не видно.
Ніде правди діти, рідня нас засудила, і мама образилася. Але, думаю, зрозуміє з часом.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
