fbpx

Ми з чоловіком дуже літні, нам по 75 років. І ось на старість опинилися в Японії – нас сюди забрала дочка, яка свого часу вийшла заміж за японця. Вона щаслива. А ми дивуємося, мені подобається їхній погляд на речі, але ось стосунки між дочкою і чоловіком, чесно кажучи, бентежать. Навіть незрозуміло – заздрити і захоплюватися чи навпаки – пожаліти? Дочка пояснила мені тихенько

Ми з чоловіком дуже літні, нам по 75 років. І ось на старість опинилися в Японії – нас сюди забрала дочка, яка свого часу вийшла заміж за японця. Вона щаслива. А ми дивуємося, мені подобається їхній погляд на речі, але ось стосунки між дочкою і чоловіком, чесно кажучи, бентежать.

Японія, хочу сказати, – країна, повна контрастів. Попри на видиму патріархальність і потужний вплив традицій, тут присутні речі, які можуть приголомшити. Вдаватися в подробиці немає сенсу, багато що відомо і так. Але хто б міг подумати, що і японські відносини між чоловіком і жінкою теж можуть бути, м’яко скажімо, не такими, як у всіх!

Може, на японців так впливає стрімкий розвиток технологій? Не знаю, але ось що ми з чоловіком помітили, спостерігаючи за дочкою Лізою і її чоловіком.

Тут незрозуміло ось що. У японській родині є коханий? Або там просто партнер по шлюбу та друг? Справа в тому, що ми звикли: двоє в парі не лише разом живуть, їдять і роблять покупки, а й, власне, ділять спальню й ліжко.

У них не так! Вони разом вечеряють, а відпочивати – по різним кімнатам! То що це виходить? У них там нічого, окрім дружби, усередині сім’ї не відбувається?

Дочка пояснила мені тихенько, що саме так. Приблизно до 29 років усе гаразд, а потім починається. При цьому сам інститут демографії, як і раніше, залишається досить традиційним. Наприклад, закон не дозволяє дружинам носити інші прізвища, лише чоловіка. Також дуже мало дітей у Японії з’являються на світ поза шлюбом, і загалом народжуваність не дуже висока.

Я прочитала недавно, що самі японці зазначають, що через суворі правила, які встановлює інститут, народжуваність ніяк не може прийти в норму. Система досить негнучка. Напевно, саме тому в Японії лише 2 % позашлюбних дітей, тоді як у тій самій Америці – понад 40 %.

Ще один цікавий факт. яким поділилася Ліза: у Японії не прийнято бути щасливим в шлюбі. У момент одруження на пару тут же обрушується безліч обов’язків. І пари змушені йти на подібні жертви хоча б тільки тому, що шлюб – це єдиний законний спосіб народити та виховати дитину.

Тут сам уряд начебто не зацікавлений у тому, щоб японці одружувалися та народжували. Ще з дев’яностих років минулого століття модель сім’ї у цій країні почала зживати себе. Раніше працював лише чоловік, а жінка займалася вихованням дітей. Всього через десять років кількість сімей, в яких працюють двоє, стало більше, ніж сімей з одним працюючим.

Досі зростають черги до дитячих садків, хоча, здавалося б, ця тенденція має знижуватися, адже народжуваність не збільшується. Проте в наявності ось такий парадокс. Це не означає, пояснює дочка, що влада країни не робить нічого, але всі спроби із завидною регулярністю руйнуються об правила інституту сім’ї.

Але і Японію не оминуть зміни, вони вже тут настають. Вже зараз можна помітити, як поводиться японська молодь. Молоді люди все менше звертають увагу на якісь там правила та намагаються жити за своїм розумінням – так чинять двоє наших онуків, вони вже майже дорослі. Їм вже не указ соціальні рамки і правила “інститутів”.

Чи вийде у зв’язку з цим культурний конфлікт? Хто знає. Зрештою, ми не японці і в їхніх реаліях розуміємось так собі. І незрозуміло тепер – заздрити японцям чи навпаки пожаліти їх?

А в цілому нам тут добре й цікаво, головне – що поруч з рідним. От тільки дуже полохає думка, що в Україну вже може не судитися повернутися.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page