fbpx

Ми з чоловіком і дітками щойно переїхали в нашу нову квартиру і одразу познайомилися з новими сусідами з квартири навпроти. Ігор і Ольга на вигляд привітні і добропорядні. Відтоді і повелося, що вони то грошей до зарплати просили і не віддавали тижнями, то просили мене подивитися за їх синочком Артемком, який, до слова, дуже безпардонний був, без дозволу брав мої речі і по шафах лазив

Ми з чоловіком і дітками щойно переїхали в нашу нову квартиру і одразу познайомилися з новими сусідами з квартири навпроти. Ігор і Ольга на вигляд привітні і добропорядні. Але не минуло й трьох днів, як у двері постукала Оля і каже:

«Сусідко, може скажете пароль від вай фая, а то нам платити дорого…»

Чоловік мій щедрий без вагань продиктував їй пароль, а на моє німе запитання, після того, як сусідка пішла, сказав:

«Не переживай, нам нічого це не коштує, а так вони нам зобов’язані будуть, раптом треба буде за квартирою подивитися або ще щось знадобитися, добросусідські відносини ще нікому не заважали, а навіть навпаки…»

Я подумала і вирішила, що Женя має рацію, і треба дивитися на перспективу, нам ще довго жити в цій квартирі.

Тільки от не знали ми тоді, що це у нормальних людей добросусідські відносини – це коли сусіди одне одному допомагають, а не нахабніють.

Відтоді і повелося, що Ольга з Ігорем то грошей до зарплати просили і не віддавали тижнями, то просили мене подивитися за їх синочком Артемком, який, до слова, дуже безпардонний був, без дозволу брав мої речі і по шафах лазив, і після його півгодинного присутності у нас вдома мені доводилося цілу годину наводити порядок…

«Ні, до біса таких сусідів і прекрасні з ними взаємини мені не потрібні…» – не витримала одного разу я і чоловік погодився зі мною.

«Все, більше не ведемося на них і їхні наглі проханнячка, – сказав Женя, – краще з 15-ї квартири жінку попросимо за котом доглянути, коли у відпустку поїдемо» – міркував вголос чоловік, збираючись в магазин за продуктами.

Коли Женя вийшов на сходову площадку, я почула знайомий голос сусідки Ольги:

«Захопи з собою наше сміття, ти все одно на вулицю йдеш…»

«А хо хо вам не хо хо…» – відповів мій Женя і пішов вниз.

Кілька днів після цього ми реготали, згадуючи збентежене обличчя сусідки, яка очікувала чого завгодно, тільки не такої відповіді… Більше вони до нас щось з проханнями не звертаються і на чай не напрошуються.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page