fbpx
життєві історії
Ми з чоловіком купили справді велику квартиру, про яку і мріяли. Тепе це готель, бо моя свекруха Тамара Петрівна – сама безпосередність. Вона вирішила, що якщо ми купили трикімнатну квартиру, то просто зобов’язані тепер розміщувати численних родичів і друзів, які їдуть пачками до гостинної мами Олексія. Мене це більше не влаштовує. – Та як це так? Дядю Мішу з тіткою Тонею не покликати? А тітку Галю? Свекруха сяяла, як начищений самовар. – Та дрібниці які! Ковдри та подушки я вам привезу, а вони люди невибагливі

Купили ми з чоловіком нарешті велику квартиру, про яку давно мріяли. А мама Олексія вирішила, що тепер це безкоштовний готель для її рідні та друзів!

Моя свекруха Тамара Петрівна – сама безпосередність. Вона для себе вирішила, що якщо ми купили трикімнатну квартиру, то просто зобов’язані тепер розміщувати численних родичів і друзів, які їдуть пачками до гостинної мами мого чоловіка. Тільки ось мене такий стан речей більше не влаштовує.

Наскільки велика родина мого чоловіка, я дізналася ще під час підготовки до весілля. Ми не планували великого гуляння, чим засмутили і здивували маму чоловіка.

– Та як це так? Дядю Мішу з тіткою Тонею не покликати? А тітку Галю? Вони ж тебе ще ось таким малим пам’ятають, – голосила Тамара Петрівна, борючись за кожне гостьове місце, як левиця.

У результаті було запрошено всю рідню, що значно вивело нас за межі обумовленого і розпланованого бюджету. Але свекруха сказала, що на весілля єдиного сина вона гроші знайде. Простіше було погодитись, ніж виснажуватися постійними баталіями.

З’ясувалося, що половину із запрошених мій двадцятисемирічний Олексій бачить вдруге у житті. Хоча перший він не пам’ятає через своє раннє дитинство на момент зустрічі. Але свекруха сяяла, як начищений самовар. Та й у мене про рідню чоловіка склалося гарне враження. Ніхто не дозволяв собі нічого зайвого, все пройшло чудово.

Щоправда, тиждень жити нам довелося з чоловіком на дачі у моїх батьків, бо в нашу знімну однокімнатну квартиру набилося вісім чоловік. Що діялося в двокімнатній у свекрухи, я навіть уявляти не хочу. У них у сім’ї не прийнято, щоб гості витрачалися на оренду житла, всі готові спати покотом на підлозі, в тісноті, та в теплі, як то кажуть.

Але це був виняток із правил. Більше рідня на наші куці квадратні метри не претендувала. Мама Олексія всіх гостей, які прибувають до неї із завидною регулярністю, розміщувала у себе. Мене все влаштовувало, поки ми з чоловіком не стали володарями просторої трикімнатної квартири.

Минулого року не стало моєї тітки по батькові, після чого тато успадкував за нею дві квартири – двокімнатну та однушку. Розташовувалися вони не в нашому місті, тому для місця проживання не годилися. Навіть в оренду їх віддати було б проблематично. Батьки подумали і вирішили, що нам треба допомогти з житлом.

Ми з Льошею на той час безуспішно накопичували на іпотеку. У тому плані безуспішно, що накопичення йшли набагато повільніше, ніж хотілося б, а ціни зростали. А тут така допомога від батьків.

Наших накопичень і грошей, виручених з продажу спадщини тата, вистачало або на двокімнатну з ремонтом і повним меблюванням, або на трикімнатну, але з дешевим ремонтом. Ми подумали і вибрали другий варіант. Ремонт та меблі – справа наживна, можна і в кредит.

Тільки ми встигли заселитися, тільки почали обживатися, як пролунав дзвінок від Тамари Петрівни. До неї знову їдуть гості, але всім у неї буде незручно, тому вона вирішила, що якщо тепер у нас такі хороми, то частину гостей маємо прийняти ми.

– Але у нас навіть спати ніде, – намагалися пояснити ми, але коли такі дрібниці зупиняли мою свекруху!

– Та дрібниці які! Ковдри та подушки я вам привезу, а вони люди невибагливі, на підлозі нормально сплять. Просто у мене їх хіба що у два шари укладати.

Гідних аргументів не знайшлося, довелося приймати гостей. Цілий тиждень у мене було відчуття, що я живу на вокзалі – туалет постійно зайнятий, якісь люди ходять туди-сюди, постійно треба щось готувати. А яке хропіння розносилося вночі майже необставленою квартирою, аж луна під стелею котилася!

Продукти гості щедро купували самі, це так, а ось готувати доводилося мені, як і прибирати. Я ж господиня.

Чоловік щосили мені допомагав, але все одно в момент від’їзду гостей у нас був дуже виснажений вигляд і стан. На роботі весь тиждень думали, що я хворію, навіть на лікарняний хотіли спровадити, вигляд був той ще.

Але це був лише початок кінця, найцікавіше чекало нас попереду.

З того часу свекруха почала регулярно використовувати нашу квартиру для розміщення гостей. Спершу були родичі, потім інститутські подруги Тамари Петрівни, потім шкільні, потім знову родичі. Всі люди хороші та цікаві, але як же це все втомлює. Ми з Олексієм дні, коли залишаємось удвох у квартирі, сприймали як свято.

Дуже втомилися від постійної присутності у будинку сторонніх людей, навіть якщо це рідня. Щоразу після від’їзду чергової партії гостей обіцяємо собі, що вже наступного разу ми точно відмовимося їх приймати, дамо Тамарі Петрівні жорстку відсіч, але щоразу у нас не виходить.

Стає якось незручно відмовляти, а потім ми з чоловіком тихо лаємо себе за слабкість. Ображати свекруху і з нею сваритися я не хочу, вона гарна жінка і я знаю, що у разі розбіжностей із чоловіком вона завжди стане на мій бік. Але як пояснити, що її гостинність нам жити заважає, та ще й так, щоб вона не образилася, ми придумати не можемо. Аж голова обертом. А тут ще олексій сьогодні сказав, що йому мама повідомила новину: наступного тижня їде її троюрідна сестра з родиною, чоловік п’ять. І що робити?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!