Ми з чоловіком Тарасом молода родина і живемо на орендованій квартирі, так вже склалися обставини, що власної поки немає можливості купити.
Кілька місяців тому у нас з’явилося маленьке щастя – донечка Софійка. Чоловіку стало складніше утримувати сім’ю, і йому вирішив допомагати мій батько – тато взяв на себе оплату квартири, яку ми винаймаємо.
Моя мама, коли їде до нас в гості, везе з собою купу подарунків улюбленій онучці, скучає й сумує за маленькою, дзвонить постійно. Інша справа – свекруха, мама чоловіка навіть не думаю допомагати, совісті взагалі ніякої нема!
Приїжджає вона, аби ви розуміли, раз на місяць, хоча живемо ми від свекрів півгодини їзди на автобусі. Галина Сиепанівна взагалі не дзвонить, не запитує, як дитина і за 5 місяців нічого не купила донечці. Це тоді. коли у моїх батьків не було слів від щастя, коли народилася Софійка!
Мій тато тоді на радощах потягнув мене в магазин і купив постільну, коляску, купу іграшок, взагалі все, що треба на перший час, навіть блендер.
Чому ж мати Тараса так холодно ставиться до дитини, не приїжджає в гості? Мені це просто не зрозуміло, моїм батькам – також!
Одразу хочу сказати: я її не ображаю, поважаю, завжди рада бачити, ми не те щоб подружки, просто нормальні взаємини у нас зі свекрухою.
Моя мама, наприклад, подарувала нам фотоапарат, взяла в кредит, бо не було можливості купити за готівку, а свекруха, коли дізналася, відразу ж заявила, що у неї немає грошей робити такі подарунки.
Тобто, як ви зрозуміли, допомагають нам тільки мої батьки. Не думайте, я розумію, що нам ніхто не зобов’язаний, але це не красиво, тим більше що у свекрів є така можливість. Так прикро мені від такого ставлення свекрухи до нас на душі, аж плакати хочеться.
Не можу зрозуміти ніяк причину її такого ставлення. Можливо ви, дорогі читачки сайту, поясните мені щось.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
