Ми з чоловіком молода родина, маємо річну донечку Єву. Ми купили квартиру, поки в ній триває ремонт, а поки живемо у батьків чоловіка. Ми й до придбання власного житла жили у батьків – то у його, то з моєю мамою.
Мені, звичайно, було б комфортніше у себе вдома зі своєю мамою. Але чоловік вважає, що гостювати у великому будинку комфортніше, ніж у квартирі, тож ми у свекрів.
Взаємини з батьками чоловіка у нас цілком нормальні. Але є один момент: у сусідньому будинку живе сестра чоловіка Юля і вона постійно приходить до своєї мами.
Я розумію, що це нормально, але з нею та й без неї приходить дочка. Дівчинці років. Ця Даринка абсолютно не вихована, нетактовна, ні до чого не привчена. Не може ні поїсти сама, ні води налити – її постійно треба обслуговувати.
Та й це не найголовніше. Дарина постійно їсть мої цукерки, наші сосиски, п’є соки моєї Євуні і спробуй що скажи! Вона почувається тут абсолютно як у себе вдома.
Коли я беру свою дитину і йду до нашої кімнати, дочка Юлі постійно йде за мною, хоч і прийшла до своєї бабусі. Навіть якщо я кажу, що не треба за мною йти, що там, наприклад, спить чоловік – Дарина все одно через кілька хвилин заходить і починається!
А саме – розкидання іграшок, копання у моїх речах, стрибки на ліжку у вуличному одязі і це тільки маленька частина того, що вона витворяє. Я тільки те й роблю, що бігаю, зупиняю дівчинку і прибираю за нею.
Сидіти у нас вона може дуже довго, поки її мама та бабуся, сплавивши її мені, спілкуються. Натяків, на те, що час пізніше і їй час додому, дитина і її мама не розуміють.
Я дуже втомилася! Як мені бути? Як окреслити і захистити межі свого простору? Я ж не можу її випроводити з дому її бабусі. Якщо я роблю Даринці зауваження, на мене відразу спрямовується незадоволений погляд її матері.
Мій Андрій же Даринку любить, він не лише дядько, а й хрещений своєї племінниці.
Якось я не стрималася. Моя Євуня спала у дворі у колясці, а Даринка біля неї дражнила собаку, та почала гавкати. Я попросила Даринку відійти. За хвилину – знову те саме! Я зробила зауваження. Чоловік мені висловив, що так не можна, вона ж дитина!
А коли ця мала починає липнути до Андрія, а він з нею годинами бавиться і не звертає уваги не мене з донечкою – то мене аж підкидає. Ну скажіть, хіба це нормально?
Як мені поводитися? Я розумію, що наш переїзд вже скоро, але побоююся, що я можу просто раптово не стриматися. Я ж не можу виховувати і повчати чужу дитину.
І стосунки через цю Даринку з чоловіком і його родичами псувати не хочу. Обмежувати її спілкування з братом та дядьком теж не маю права. Як бути? Підкажіть щось слушне, дуже чекатиму порад!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com суворо заборонено
