Ми з чоловіком мріяли виїхати поїхали до Канади і наше бажання здійснилося. Вдома у рідному райцентрі на Вінниччині залишилася з родиною моя сестра Люба, яка доглядала маму, а я їм регулярно висилала гроші. Та розповім свою історію більш детально, бо потребую доброї поради.
Після нашого з чоловіком та дітьми прильоту до Канади життя нашої родини круто змінилося. Ми вклали у цей переїзд все: продали квартиру, машину. Жодних зворотних квитків. Звичайно, перед цим усім ми зарані довго думали про місце проживання, роботу, школу. Але насправді все виявилося складно та дуже затратно.
Оренда та податки з’їдали практично всю зарплату. А треба було ще прилаштувати дітей і взагалі якось жити. Домогосподаркою тут бути не вийде, якщо ви не багатії. Тож і я влаштувалася на невеликий підробіток, а вечорами пекла пироги, які чоловік приносив на роботу співробітникам. Невеликі гроші, навіть символічні, але все ж таки щось.
Звичайно, інфраструктура, чисті вулиці, затишні будинки – все це дуже привабливо. Особливо для дітей. Вони спочатку повірити не могли, що люди можуть так жити і ставитися один до одного.
Син загубив у школі мобільний і вирішив, можна з ним прощатися. Так йому його принесла одна із викладачок, сказала, що передали інші діти. У нашій старій українській школі це була б фантастика.
Втім, за півроку наші справи пішли вгору. Чоловіку підняли зарплату, я нарешті почала розуміти, як тут все влаштовано, з’явилися гроші. Ми стали відкладати їх на якісь серйозні покупки або просто про запас. Завжди треба мати якусь “подушку безпеки”, я вважаю. Та й діти ростуть також.
Десь у цей момент почала скаржитися моя сестра, яка залишилася в Україні. Вона сказала, що мама погано почувається і треба щось робити. Порадившись із чоловіком, ми вирішили скидати Любі на картку гроші, щоб вона приходила і допомагала мамі по господарству. Вона була згодна, адже жили вони зовсім недалеко.
Минав час, і сестра почала натякати, що грошей їй не вистачає, продукти подорожчали. Та й ліки потрібні, словом, потрібно більше коштів. В принципі, слова вірні, але щось мене в них насторожило.
Оскільки відпустку я з переїзду до Канади взагалі не брала, це був хороший привід з’їздити на батьківщину і побачитися з матір’ю.
Чоловік залишився на господарстві, а я вирушила в дорогу.
Вдома у мами я побачила дуже знайому картину. У ній не змінилося взагалі нічого. Я розумію, що сестра не зобов’язана була робити ремонт чи щось подібне. Але жодної нової речі у гардеробі? Хоч би блузочки чи тапочок! У холодильнику все найдешевше вода з колодязя, яку мама сама привозить на візку. З ліків взагалі нічого.
Мама – людина похилого віку, але вона була дуже рада мене бачити. Я розклала куплені продукти по полицях. Відкрила подарунки, почала слухати маму та розповідати про своє життя. Сестра мала прийти потім, робота в неї закінчується пізно.
І з маминих слів я зрозуміла, що сестра до неї інколи навідувалася лише спитати, як справи, яблук принести. І все. Ось така донька.
Увечері, коли Люба повернулася і принесла з собою пакет з їжею, мама була вражена. Навіть заплакала трохи. Сказала, ось які у мене славні дівчатка, принесли мені стільки всього. Я все зрозуміла, але не стала при ній руйнувати приємні моменти. Ми поїли, поспілкувалися. Настав час розходитися: сестра додому, а я в готель.
Але на виході я, звичайно, пройшлася із сестричкою і поговорила з Любою вівдверто. Не хочу розписувати, але все звелося до банального. Грошей у неї не вистачає, а мамі хіба багато треба? Та й почувається вона чудово на свій вік, я ж сама бачила. А так я їй грошей не дала б ніколи.
А в кінці вона невинними очима Люба подивилася на мене і попросила позичити кілька тисяч. Доларів, маю на увазі. Мабуть, машина зламалася.
Звичайно, добрі взаємини з сестрою я поставила на паузу. Нехай розбереться в собі, гроші заробляє. А до мами я ходила щодня, але лише вдень. Увечері могла сестриця прийти, а я не хотіла псувати собі та мамі настрій. Так приємно провела тиждень, вечорами гуляла, згадувала рідні місця. Але, на жаль, потім довелося їхати назад – мій дім тепер Ванкувер, там моя родина.
І ось зараз я знову у Канаді. Працюю, виховую дітей. Мамі я, звичайно ж, залишила якісь гроші. Вона ж сама може ходити в магазин та інше.
Але що буде згодом? Коли, не дай боже, сили покинуть її? На сестру покладатись не можна, це зрозуміло. Але більше в неї немає нікого. А забрати сюди її в мене не вийде. Та й не погодиться вона ніколи на таку довгу дорогу.
Безвихідна ситуація, виходить. І чим більше я про неї думаю, тим сумнішим мені від цього стає. Адже я не можу переїхати назад до неї, це навіть не обговорюється. На що тоді сподіватись, як бути?! Як у майбутньому забезпечити мамі гідну і спокійну старість?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.