Коли ми з чоловіком одружилися, то спочатку жили з його батьками в маленькому, але мальовничому селі.
Через два роки вони добудували будинок в райцентрі близько від села, оформили його на сина і ми в нього переїхали. Прожили ми вже тут 30 років, виростили дітей. Старша дочка за кордоном, а молодша і зять живуть з нами.
У чоловіка є ще молодша на п’ять років сестра Наталя. Колись батьки чоловіка сказали, що йому – будинок у райцентрі, а Наталі у майбутньому – їхня хата в селі. Так наче справедливість.
А на ділі ось що маємо.
Наталя з чоловіком і синами багато років живе в іншій області, до батьків їздить раз на два роки.
Все життя все свекрам допомагаємо ми. Город, картопля, господарство, а в останні роки їхнього життя в селі – і прибрати в будинку, і наготувати їсти – все це було на нас з чоловіком, а також на моїй молодшій дочці і на зятеві.
Наталі було байдуже, як живуть її батьки, вона ніколи нічим не допомагала, ні копійки навіть на ліки їм не дала жодного разу.
І ось свекри заслабли, майже по вісімдесят їм, зовсім самі вже не можуть.
Ми купили хату прямо по сусідству з нами, зробили там ремонт, оформили її навпіл на доньку і зятя, і поселили там свекрів. Годуємо їх, миємо, прибираємо – вони самі вже ледве рухаються. І так вже чотири роки.
Їхня хата в селі поки що стоїть зачинена, але ми постійно туди їздимо, підтримуємо порядок. В майбутньому син і дочка мріють облаштувати там дачу, бо поруч річка і ліс, мальовничі краєвиди.
Між собою ми поговорили, що Наталі запропонуємо виплатити половину вартості хати, адже ми доглядаємо її батьків, вона має розуміти, що хату справедливо отримати нам.
Але був оце у батька чоловіка ювілей, 85 років, і – о диво! – приїхала вперше за останні три роки Наталя з двома синами, один з яких розлучений.
І заявила сестра чоловіка:
– Давайте ключі від будинку в селі, син почне вже там ремонт робити. Йому ніде жити, квартиру дружині і дитині при розлученні залишив. А так він буде там жити, а ми в гості відпочивати їздити будемо.
На хвилину! Я розумію, що така домовленість була, але ж ми її батьків доглядаємо, вона ні палець об палець все життя! І чомусь вони до батьків “відпочивати” не їздили: далеко, ніколи, багато своїх справ і роботи…
Ми спробували з нею по людськи домовитися, запропонували Наталі гроші, але вона ні в яку. Їй батьки хату обіцяли, ми будинок у свій час отримали – і крапка.
Але ж це не справедливо!
Поїхали вони поки що без ключів, але наказала Наталя батькові скоріше залишити на неї заповіт, бо дід його ще не зробив.
І ось тепер наше завдання – переконати дідуся, що ні в якому разі не можна залишати хату в селі Наталі.
Адже щасливою ситою старістю вони зобов’язані саме нам!
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
