fbpx
життєві історії
Ми з чоловіком не бідуємо, але й великих заощаджень ми не маємо. За той час, що ми прожили у Польщі, нам вдалося заробити на невелику двокімнатну квартиру, де ми живемо з нашим сином. Я перераховувала щомісяця брату гроші на маму, адже він за нею доглядав у нашому рідному селі на Чернігівщині. Я не витримала і поїхала їх провідати. Наразі мама тимчасово живе в будинку для людей похилого віку

Я вже багато років мешкаю у Польщі. Спочатку сама їхала на заробітки, потім зустріла тут чоловіка та вийшла заміж. На батьківщині, в селі на Чернігівщині, у мене залишилися літня мама та молодший брат.

Оскільки мама далеко живе і я не можу про неї подбати сама, я попросила брата доглядати маму і перераховувала щомісяця брату гроші.

Коли я виїжджала до Польщі 10 років тому, мама була ще бадьора та весела, язик не повертався назвати її старенькою. Щороку я намагалася приїжджати на свята та привозити подарунки. А коли вийшла заміж, то часу зовсім не було. Потім я народила дитину. Мама моя живе в селі сама, тата не стало задовго до мого від’їзду за кордон.

З мамою залишився мій молодший брат Всеволод. Він закінчив університет і одружився. Після весілля Сєва переїхав до міста у квартиру своєї дружини. Мама залишилася в селі, сказала, що там їй комфортно.

Спочатку я не переживала, але після 65-річного ювілею ми з братом домовилися, що він наглядатиме за мамою, допомагатиме їй по господарству і привозитиме продукти хоча б раз на тиждень.

Ми з чоловіком не бідуємо, але й великих заощаджень ми не маємо. За той час, що ми прожили у Польщі, нам вдалося заробити на невелику двокімнатну квартиру, де ми живемо з нашим сином. Коли ми домовлялися з Всеволодом два роки тому, щоб він дбав про маму, я пообіцяла надсилати певну суму щомісяця.

На вислані гроші разом із пенсією цілком можна жити у селі, коли є корова та кури. Брат погодився допомагати мамі, але наполіг на тому, що він хоче оформити мамин будинок на себе.

Я довго сумнівалася, але потім вирішила, що виходу іншого немає, та й навіщо ділити мамину хату, коли я живу в іншій країні.

Два роки я щомісяця одразу після зарплати відправляла гроші братові на картку. А коли все це почалося в Україні, я дуже хвилювалася за рідних, і врешті не витримала і вирішила поїхати і провідати маму й Всеволода.

Вирішили приїхати родиною, зробити сюрприз. Та й саму мене чоловік і син не відпускали. Брату та мамі нічого не сказала, бо вони б відмовляли.

Коли ми приїхали до мами в гості, виявилося, що брат не допомагає їй матеріально, тільки іноді дров розколе і в будинок принесе і корову виведе на випас. Дружина чоловіка ніколи не приїжджала, а мама вже не молода, їй важко самій впоратися з домашніми обов’язками.

Коли я запитала Сєву, чому він не допомагає мамі, він відповів, що поруч з нею в селі живуть такі ж пенсіонери і вони цілком можуть подбати про себе.

Бачачи маму, я розуміла, що залишати її не можна. Але й забрати не було куди. В одній кімнаті ми з чоловіком, а в іншій – дитина. А мамі потрібний цілодобовий нагляд.

Але все ж таки я вирішила маму забрати до нас у Польщу, вмовила продати будинок, щоб ми могли купити квартиру більше та поселити її у нас.

Наразі мама тимчасово живе в будинку для людей похилого віку, поки ми вирішуємо питання з житлом. Вже два місяці там живе і почувається набагато краще. Там її доглядають фахівці, я не хвилююся про те, чи поїла вона. Після роботи я часто відвідую маму, і вона каже, що в неї все гаразд.

Брат же образився на мене за те, що я продала мамин будинок і йому нічого не дісталося. Але я вважаю, що вчинила правильно, бо думала про благополуччя мами, а не про свій достаток. Мені нелегко через день ходити до неї, але я переживаю за неї і хочу, щоб мати мала гідну, забезпечену і мирну старість.

Я вважаю, що вчинила правильно, коли перевезла маму до Польщі. Але мені все одно іноді здається, що мама, яка все життя прожила на одному місці, зараз в хороших умовах у чужій країні почувається некомфортно.

Мама прямо казала мені, що їй дуже самотньо і сумно поза рідними стінами. Фізичний комфорт – це не те саме, що психологічний.

Я прекрасно розумію, що ми її привезли в іншу країну, де вона ні з ким не знайома і не знає мови. Уле у нас в Польщі будинок для людей похилого віку – це комфортне рішення для обох сторін: батьки в компанії ровесників живуть спокійним життям, грають у настільні ігри і іноді подорожують. Вони забезпечені всім необхідним.

Я впевнена, що це тимчасово, ми скоро підшукаємо зручнішу й більшу квартиру і заберемо маму до себе.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.