Я вже багато років мешкаю у Польщі. Спочатку сама їхала на заробітки, потім зустріла тут чоловіка та вийшла заміж. На батьківщині, в селі на Чернігівщині, у мене залишилися літня мама та молодший брат.
Оскільки мама далеко живе і я не можу про неї подбати сама, я попросила брата доглядати маму і перераховувала щомісяця брату гроші.
Коли я виїжджала до Польщі 10 років тому, мама була ще бадьора та весела, язик не повертався назвати її старенькою. Щороку я намагалася приїжджати на свята та привозити подарунки. А коли вийшла заміж, то часу зовсім не було. Потім я народила дитину. Мама моя живе в селі сама, тата не стало задовго до мого від’їзду за кордон.
З мамою залишився мій молодший брат Всеволод. Він закінчив університет і одружився. Після весілля Сєва переїхав до міста у квартиру своєї дружини. Мама залишилася в селі, сказала, що там їй комфортно.
Спочатку я не переживала, але після 65-річного ювілею ми з братом домовилися, що він наглядатиме за мамою, допомагатиме їй по господарству і привозитиме продукти хоча б раз на тиждень.
Ми з чоловіком не бідуємо, але й великих заощаджень ми не маємо. За той час, що ми прожили у Польщі, нам вдалося заробити на невелику двокімнатну квартиру, де ми живемо з нашим сином. Коли ми домовлялися з Всеволодом два роки тому, щоб він дбав про маму, я пообіцяла надсилати певну суму щомісяця.
На вислані гроші разом із пенсією цілком можна жити у селі, коли є корова та кури. Брат погодився допомагати мамі, але наполіг на тому, що він хоче оформити мамин будинок на себе.
Я довго сумнівалася, але потім вирішила, що виходу іншого немає, та й навіщо ділити мамину хату, коли я живу в іншій країні.
Два роки я щомісяця одразу після зарплати відправляла гроші братові на картку. А коли все це почалося в Україні, я дуже хвилювалася за рідних, і врешті не витримала і вирішила поїхати і провідати маму й Всеволода.
Вирішили приїхати родиною, зробити сюрприз. Та й саму мене чоловік і син не відпускали. Брату та мамі нічого не сказала, бо вони б відмовляли.
Коли ми приїхали до мами в гості, виявилося, що брат не допомагає їй матеріально, тільки іноді дров розколе і в будинок принесе і корову виведе на випас. Дружина чоловіка ніколи не приїжджала, а мама вже не молода, їй важко самій впоратися з домашніми обов’язками.
Коли я запитала Сєву, чому він не допомагає мамі, він відповів, що поруч з нею в селі живуть такі ж пенсіонери і вони цілком можуть подбати про себе.
Бачачи маму, я розуміла, що залишати її не можна. Але й забрати не було куди. В одній кімнаті ми з чоловіком, а в іншій – дитина. А мамі потрібний цілодобовий нагляд.
Але все ж таки я вирішила маму забрати до нас у Польщу, вмовила продати будинок, щоб ми могли купити квартиру більше та поселити її у нас.
Наразі мама тимчасово живе в будинку для людей похилого віку, поки ми вирішуємо питання з житлом. Вже два місяці там живе і почувається набагато краще. Там її доглядають фахівці, я не хвилююся про те, чи поїла вона. Після роботи я часто відвідую маму, і вона каже, що в неї все гаразд.
Брат же образився на мене за те, що я продала мамин будинок і йому нічого не дісталося. Але я вважаю, що вчинила правильно, бо думала про благополуччя мами, а не про свій достаток. Мені нелегко через день ходити до неї, але я переживаю за неї і хочу, щоб мати мала гідну, забезпечену і мирну старість.
Я вважаю, що вчинила правильно, коли перевезла маму до Польщі. Але мені все одно іноді здається, що мама, яка все життя прожила на одному місці, зараз в хороших умовах у чужій країні почувається некомфортно.
Мама прямо казала мені, що їй дуже самотньо і сумно поза рідними стінами. Фізичний комфорт – це не те саме, що психологічний.
Я прекрасно розумію, що ми її привезли в іншу країну, де вона ні з ким не знайома і не знає мови. Уле у нас в Польщі будинок для людей похилого віку – це комфортне рішення для обох сторін: батьки в компанії ровесників живуть спокійним життям, грають у настільні ігри і іноді подорожують. Вони забезпечені всім необхідним.
Я впевнена, що це тимчасово, ми скоро підшукаємо зручнішу й більшу квартиру і заберемо маму до себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
