Ми з чоловіком обоє кияни, одружилися кілька років тому. Жили ми спочатку у мене, з моїми батьками, і морально це було дуже не просто.
У той же час батьки чоловіка допомогли його сестрі побудувати триповерховий будинок за містом, потім вона якимось чудовим чином отримала трикімнатну квартиру. Швидше за все купили батьки.
Свекри живуть у трикімнатній квартирі, отримують добрі пенсії, от допомогли дочці, а про сина взагалі не дбали в цьому планію
Ми з чоловіком поступово накопичили грошей, взяли однокімнатну квартиру під виплату, я влаштувалася на роботу дуже складну емоційно, але з гарною зарплатою. Коли виплатили, я звільнилася, ми дуже хотіли другу дитинку, але нічого так і не вийшло на жаль.
Мені зараз дуже важко, не просто все це прийняти і змиритися. нічого не можу з собою зробити і ображаюся на батьків чоловіка, невже не можна було хоч трохи подумати і про сина теж?
Чому для батьків діти – не однакові? Вирішилося б питання з житлом раніше, можливо збулася б наша мрія про другу дитинку.
Я розумію, що вони нам нічого не винні, але глине це почуття несправедливості. Намагаюся все це якось відпустити, але не виходить, думаю про це постійно. Можливо, щось порадите, як мені змиритися і відпустити ситуацію.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.