Ми з чоловіком одразу вирішили, що хочемо велику родину, щоб діток було стільки, скільки Господь дасть.
Ми вже 16 років разом, у нас підростають п’ять красунь-донечок. Старшій – 15, найменшій 1,5 рочки. Чоловік мій військовослужбовець, я – домогосподарка, бо постійно з дітками.
Але вже багато років всі родичі осуджують нас за те, що дівчатка виховуються в спеціалізованому музичному інтернаті.
Зважилися ми на такий крок, коли двом старшим було 6 і 8 років. Цей чудовий спеціалізований музичний заклад, розташований в нашій області не дуже далеко від нашого міста, чоловікові порадив свого часу колега по роботі.
Ми поїхали туди, подивилися і вивчили всі умови, зважили всі «за» і «проти» і пішли на цей крок, хоча вся наша рідня і навіть знайомі були проти, не розуміли нас.
Чоловік же бачив, яка я зморена, адже він майже весь час на службі, а батьки наші ще самі молоді, працюють, тобто допомагати мені було нікому. А я практично завжди, як ви розумієте – в очікуванні нового поповнення в родині. Няню винаймати дорого, а в інтернаті для нас, як для багатодітної родини, – певні пільги.
Так от, наші дівчатка, тепер уже три старші, виховуються в цьому закладі, який справді дуже достойний.
Дівчата виховані, дисципліновані, системні, різносторонні. Грають на різних музичних інструментах. Їздять по всій Україні і навіть за кордон на конкурси і фестивалі, у них насичене й цікаве життя.
Я ж не замучена, все встигаю, слідкую за собою, гарно виглядаю.
На вихідні ми забираємо донечок додому, я готую купу смаколиків, разом виїжджаємо на природу, якісь екскурсії.
Всім нам добре. Ну а те, що рідня всі ці роки косо дивиться – що ж, це їх рішення. Ми з чоловіком вважаємо, що все ми правильно робимо, і що й ми, і діти від такого життєвого укладу у виграші.
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!