Ми з чоловіком одружені 8 років, у нас двоє дітей. Із цих 8 років я жодного дня не працювала, сиділа вдома і виховувала дітей, чоловік не проти. Ніколи ні в чому не дорікає. Але зараз ми втратили житло і переїхали до його мами.
І ось тут почалося. Свекруха з самого початку нашого знайомства з Ігорем не злюбила мене, їй не подобалося, що я не працюю. Потім з часом було багато натяків і що діти це не від її сина, і що я така і сяка, словом, було багато всього.
Ну а зараз ми виїхали з нашого міста, потім дізналися, що будинку нашого нема. Живу з дітьми у свекрухи, а Ігор закордоном. Він на вахті був на початок цього всього, і зараз повернутися не може, зрозуміло, чому. Він там хоч заробляє, а тут? Ще й служити можуть забрати. А ми мріємо у майбутньому знову купити своє маленьке житло і жити окремо від свекрухи.
Так от, за сина Світлана Іванівна нічого поганого не говорить, а навпаки, що любить і хвалить постійно. А мене весь час дорікає, що не йду на роботу. Але з ким будуть діти, коли хворіють, на приклад? Мама Ігоря з ними сидіти не буде, вона на роботі.
Словом, я в глухому куті, я не знаю як з нею спілкуватися, пояснень вона не сприймає, наполягає на своєму і все, а я переживаю, що вона дзвонить синові і ще приплітає того, чого і не було. Перебільшує так ще й каже неправду.
Ігор мені каже не зважати, його розмови з нею теж ні до чого не призводять. Свою провину вона ніяк не хоче визнати, визнати і забути це все і жити спокійно. Але стає все важче. Не хочу, щоб чоловік був як між двома вогнями, хочу, щоб він там спокійно заробляв. Але переймаюся, щоб свекруха не зруйнувала наш шлюб.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
