Ми з чоловіком, подолавши довгий шлях з Ірпеня, опинилися у мусульманській країні. І тут на нас чекало багато несподіванок.
Їхали ми на запрошення моєї студентської подруги, яка ще 20 років тому одружилася з хлопцем з Марокко і поїхали за ним. Зараз у неї 9 дітей, але вони дуже заможні, адже її чоловік – приватний лікар.
За ці три місяці життя з чоловіком у Марокко ми встигли побувати на кількох днях народження, весіллях та інших урочистих вечерях. Згодом я зрозуміла, що кожного разу намагаюся уникнути відвідування таких заходів. І на це є кілька причин.
Перша – чоловіки та жінки сидять окремо.
Це правило відразу викликало здивування. Найчастіше чоловіки та жінки сидять в одному залі, але за різними столами. А буває і таке, що вони зовсім не перетинаються, святкуючи в різних приміщеннях. На щастя, другого сценарію я особисто поки що не зустрічала.
Традиція, як розповіла мені подруга, прийшла ще з давніх-давен, коли люди жили громадами і все порівну ділили між собою. У цьому є своя прекрасна філософія, адже гості стають згуртованішими таким чином.
Однак мені не дуже приємно їсти руками з однієї тарілки із незнайомими людьми. Звичайно, ти будь-якої миті можеш попросити окрему тарілку, але таким чином ти продемонструєш неповагу до оточуючих.
У нас подібне навіть уявити складно, але в арабській культурі це абсолютно нормально. Справа в тому, що тут люди святкують щиро, не плануючи покрити витрати за рахунок презентів гостей. Крім того, вони не дарують гроші, щоб не бентежити винуватця урочистості. Загалом усе те, що прийнято у нас, у Марокко зовсім по-іншому.
Іноземку, та ще й світлошкіру,як оце я, тут нечасто можна зустріти. Звідси така підвищена цікавість.
Пригадую, нас із чоловіком місяць тому запросили на день народження до доньки моєї подруги. Так ось деякі пані не зводили з мене очей протягом усього свята. Неначе й забули зовсім, навіщо прийшли на цей захід.
До речі, арабські жінки зазвичай оцінюють кількість золота на тобі, а потім вже одяг. Адже чим більше його на тобі, тим ти авторитетніший в очах інших! Тому місцеві красуні обов’язково надягають одразу всі комплекти золота, які є. А для мене це дикість.
Це все пояснює, чому я завжди йду голодною з арабських урочистостей. Все тому, що у них заведено відзначати свята вночі. Тобто час святкування призначають на день, але всі гості сходяться лише до пізнього вечора.
У кращому випадку їжу подадуть після заходу сонця, але найчастіше це відбувається тільки після 21:00. А до цього моменту всі запрошені повинні танцювати і розважатися, що дуже складно робити, коли хочеться їсти. Так, гостей пригощають у цей час фруктами та печивом, але все ж ними ситий не будеш цілий день.
Я наіть зняла на телефон одне таке застілля і відправила рідним в Україну щоб показати, на скільки тут все інше.
До нас тут ставляться добре, але я не знаю, чи витримаємо довго. Хоча спочатку ми планували залишитися тут назавжди, аже ми бездітна пара і в Україні, крім дальніх родичів, нас особливо ніщо не тримає.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
