Ми з чоловіком разом вже 8 років, півтора року тому одружилися.
Так сталося, що мама чоловіка зараз проситься жити до нас, бо у свою квартиру пустила родичів з Харкова і їй з ними не комфортно. Але я не можу її вибачити, ось в чому справа.
У нас з Артемом є синочок, йому скоро виповниться рік. А я через ту образу не можу прийняти маму чоловіка. Думка про те, що мій син залишиться з нею наодинці хоча б на годину мене зводить з розуму.
Все почалося ще сім років тому. Вона відмовляла мого чоловіка взагалі від стосунків зі мною, свекор теж брав участь, але більш пасивну. Світлана Володимирівна казала, що я Артему не підходжу. Я тоді на це не звернула уваги.
Але “ягідки” почалися, коли я чекала Назарчика. Ми подали заяву на розпис. Все було нормально, почався весільний клопіт. Ми хотіли покликати з чоловіком трохи гостей, найближчих, з мого боку так і вийшло – 15 чоловік.
З його боку були запрошені жінки та чоловіки, яких я в житті ніколи не бачила – людей 50. А прийшли вони, бо його мама наполягла. Потім вона моїм батькам і нам доводила, що за гостей треба платити порівну. Моя мама це швидко припинила. Тому що ми розуміли відпочатку, що з мого боку немає стільки фінансів.
Само собою, після весілля свекруха обурювалася всім і вся, що моя мама погана. Якщо намічався якийсь захід і я була з животиком, вона обов’язково обговорить зі своєю сестрою при всіх родичах як я була одягнена, ось були б ніжки худі, як у її улюбленої племінниці, тоді сукню можна було б таку вдягнути.
Оскільки у своєму житлі у нас був ремонт, я сказала, що після того, як народжу, я житиму у своєї мами: я вже тоді розуміла, що якщо я залишуся жити в неї, то просто вибухну і спокою мені не бачити.
Вона вдає з себе дуже розумну жінку, начебто тільки в неї ідеально росли діти, але це далеко не так. Плюс до цього її обговорення мене дуже зачіпали.
Світлана Володимирівна намагалася всіма силами вплинути на свого сина, мовляв, де це бачено, щоб зять жив у тещі (а чоловіка це дуже зачіпало). Вона працює на швидкій і, приїжджаючи на виклик до знайомої людини, сиділа і обурювалася такою невдалою невісткою: моя мама та свекруха живуть у невеликому містечку, там всі один одного знають. Звичайно, ця людина, до якої свекруха приїжджала на виклик, зустріла мою маму і все їй розповіла. Ми і це прожували та проковтнули.
І ось я народила. Почалися якісь забобони з її боку. Так на дитину не дивися, та так не роби. І чепчик одягни і шкарпетки. Хоча я ні в чиїх порадах не потребувала. Потім сталося так, що я не змогла годувати. І знову я не така: сама, мовляв, не захотіла.
Минув час. Якось ми з малим потрапили до лікарні. Я принципово не хотіла нічого питати у свекрухи, бо ця людина мене вже дуже втомила. Вона почала чоловіку моєму говорити, чому, мовляв, я і моя мама ніколи її не слухаємо, що вона розумніша за всіх нас разом узятих. Я тоді чоловікові сказала, що дивуюся, як я у своєї мамки взагалі жива залишилася, га, без її участі і порад?
І ось Назарчик трішки підріс. Ми переїхали у свою квартиру, вона почала приїжджати без попередження до нас додому. Знаючи, що її син постійно на роботі та вдома його не буває. Інакше він би не мовчав як я, а влаштував їй прочухана.
Приїхала вона якось, ми з нею поговорили спокійно, посміялися. Я їй розповіла, що купила, для чого. Після цього вона почала все обговорювати зі свекром та своєму синові говорити, що треба заощаджувати та доглядом за собою не займатися. Порахували вони всі наші гроші та вирішили, що “ми мало не щодня їмо камчатських крабів”.
Скоро день народження сина, ми начебто з чоловіком вирішили, що відсвяткуємо у селі у моєї мами, там природа, є умови. Я дуже була цьому рада, але сьогодні він сказав, що день народження відзначатимемо у його батьків. У мене такий тягар на душі. Я не можу цього прийняти.
Ну а головна проблема та, що я написала вище: Світлана Володимирівна зараз живе зі своїми родичами з Харкова, яких пустила до себе, але проситься до нас. Ось це для мене вже зовсім не варіант!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
