Ми з чоловіком Тарасом ровесники, одружені вже 33 роки. Багато чого в житі пройшли разом і пережили, побачили. Як у всіх – і хороше було, і не дуже. Але завжди підтримували одне одного, поважали, я була впевнена в нашій з ним взаємній вірності.
У нас є доросла дочка та онук. Усі завжди вважали, що у нас міцна та щаслива родина. І я теж так думала до певного часу.
Із ми багато років чоловіком жили добре, він останні 20 років працює водієм про всій Україні возить пізні вантажі, ми звикли так жити, тим паче що його робота гарантує нам певний рівень достатку, навіть дочці й зятю маємо іноді можливість допомогти, на квартиру їм додали.
Самі ми живемо в не дуже великому приватному будинку в селищі за 15 кілометрів від міста. нам тут подобається, є всі зручності, маленька ділянка під квіти й зелень, більше нічого я не саджу, скільки нам там треба – пішли на ринок і купили. Я працюю в нашій бібліотеці, трохи волонтерю.
Звичайне життя, яке вчора закінчилося. вчорашній вечір став для мене як грім серед ясного неба. Тарас вчора повертався з двотижневого рейсу. Я заздалегідь готувалася. Наліпила його улюблених вареників з лівером, голубців зробила, своїх огірочків малосольних фірмових.
Чоловік сів за стіл, опустив голову, тяжко зітхнув.
– Там дитина, Галю, розумієш?
Він сам мені зізнався, що в нього весь цей час була інша жінка, вона молодша за нього на 22 роки і в них є дитина, якій шість років. Іти з сім’ї до неї він не хоче, просить у мене вибачення. І ставить лише єдину умову: допомагатиме цій дитині матеріально та братиме участь у вихованні дівчинки.
Я намагаюся його пробачити, веду з собою з учора розмову. Але життя втратило сенс. Я розумію, що це не дасть мені мені жити спокійно. Вона майже з ним не спілкується, лише потребує грошей на спільну дитину, але мене це не втішає. Вона була і є в його житті, цього не змінити.
Вона живе досить далеко, в іншій області і бачитися з нею він не може, тільки розмовляє два-три рази на тиждень по телефону, каже, що так він запитує у неї про дитину.
Ми всю ніч проговорили, я багато плакала. Він говорить, що ми далі можемо бути разом, але я не впевнена, що зможу йому вірити, що це мене не заїсть. Як можна подолати це все, простити і жити й далі разом? Чи це не можливо, і настав час ставити крапку в нашому довгому сімейному житті?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
