fbpx
життєві історії
Ми з чоловіком ще задовго до одруження нашого сина придбали йому ділянку. Згодом почали будівництво будинку. Коли Володя одружився, все було готово. Василина, наша невістка, не була господарською дитиною, що мене сильно злило. Вже за місяць між нашими будинками постав височезний паркан, а щоб прийти до сина в гості, треба було попереджати завчасно. – Здались тобі ті овочі! Головне яку красуню син обрав, – говорив Максим

Ми з чоловіком ще задовго до одруження нашого сина придбали йому ділянку. Згодом почали будівництво будинку. Коли Володя одружився, все було готово. Василина, наша невістка, не була господарською дитиною, що мене сильно злило. Вже за місяць між нашими будинками постав височезний паркан, а щоб прийти до сина в гості, треба було попереджати завчасно. – Здались тобі ті овочі! Головне яку красуню син обрав, – говорив Максим.

***

Чоловік не дав дурість зробити. Присоромив: “Жінко, тобі за п’ятдесятку! А ти хочеш дитячий сад влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують!”

Подумала: правий Максим, ой як правий. Взяла трилітрову загорнену банку з квітами, і стала запобігати безглуздий вчинок, намагаючись придушити образу.

Все почалося навіть не з одруження сина, а набагато раніше. Вісім років тому Максим подарував десять соток землі нашому синові.

Тоді, у двадцять три роки, Володю подарунок не вразив. Зрозуміло – все життя попереду, про облаштування майбутнього місця проживання син і не думав. Але справно брав участь в будівництві будинку, затіяної Максимом на ділянці Володі.

“Нехай буде. Одружиться, внуки під боком оселяться. Як не захочуть в будинку жити – нехай продають і самі вирішують, де і як їм жити. Наше діло маленьке – старт дати”, – міркував чоловік.

За той час, що ділянка землі навколо будинку нікому не була потрібна, я її пристосувала. Другу теплицю поставила, город розбила. Володя жив в місті, в десяти кілометрах від нашого селища, і приїжджав на вихідні в компанії друзів.

Навіть уявляла: ось одружується син, будемо разом з невісткою грядками займатися, а по осені – банки закочувати.

Наші очікування рідко відповідають дійсності. Володя одружився. Але так вийшло, що Василина взагалі не пристосована до ведення господарства. “Зате дивись, мати, яку красуню Володя урвав!” – безуспішно заспокоював мене Максим.

Син з дружиною півтора роки тому перебралися в свій будинок. І почалося у всіх нове життя.

Для початку був викорчуваний город. Потім між нашими ділянками з’явився паркан. А потім пішло прохання: попереджати про намір прийти в гості хоча б за пару днів.

Серце краялося: на місці сортової моркви і теплиці з корнішонами Василина розвела квіткові клумби. Квітник. За допомогою своєї мами, яка гостювала у них тижнями. У той час як я не мала права навіть підходити до воріт сина без дзвінка.

Образа майже не відпускала, до сліз засмучувало те, що відбувається. Але сперечатися не стала, боячись здатися поганою.

Нині я зібрала урожай у себе. Наварила компоту, варення. Лечо, огірки-помідори, кабачки – все закатала. А днями спіймала Володю, який з погреба тягнув банку з огірками. Це тільки ми з Максимом повинні повідомити наших “сусідів” про майбутній візит. А їм і так можна, без дзвінка і без стуку.

“Мам, у вас відкрито було. Я для Василини огірки взяв. Їй захотілося. Все, я побіжу!” – розплився в усмішці Володя і повернув до дверей.

Я його зупинила і відібрала банку. Пообіцяла для Василини ті соління, які точно припадуть їй до смаку. Син пообіцяв заскочити ввечері і пішов. А я пішла в квітковий магазин.

Частування було готове через кілька годин: бутони дрібних троянд, мімози, хризантеми, щедро пересипані гілочками аспарагуса, чекали свого зоряного часу в закупореній за всіма правилами банці.

Василина город ж заради квіточок прибрала? Нехай квіти і їсть, замість огірків!

Максим прийшов раніше сина. Подивився на мої художества, покрутив пальцем біля скроні, прокашлявся і відчитав мене, як дівчинку: “Мати, тобі за п’ятдесятку! А ти хочеш дитячий сад влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують!” Стало так соромно!

Володі я віддала банку з огірками та помідорами упереміш. Він подякував і запросив в гості, сказавши збиратися негайно.

Святковий стіл. Щасливі діти.

Василина при надії. Тринадцять тижнів. Вони були на УЗД – дівчинка.

Так, хороша б я була зі своєю дурістю в такий день! Квіточки… ну і нехай! Головне, щоб Василина з Володею щасливі були. А город… Я поруч. Зі своїми огірочками.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page