Ми з чоловіком та донькою живемо з моєю мамою практично з дня весілля. Бували добрі часи, коли мама виїжджала на дачу. Але ненадовго, на жаль. А потім, після вторгнення, ми поїхали жити в Канаду і теж разом з моєю мамою. Там у мене рідний брат, який і допоміг нам всім до нього виїхати.
Мій чоловік Роман не те, що любить мою маму, але завжди старався їй допомогти в скрутну хвилину. Не дорікав мені, що мама хворіє. Її стан погіршився вже тут, в Канаді. А пів року тому приїхала й мама чоловіка, моя свекруха, і тепер ми живемо всі разом.
Це просто який жах. І Канади цієї не хочеться вже.
Перші два чи три тижні начебто нічого ще було. І яка коса на камінь зайшла, я вже й не згадаю, але моє життя перетворилося на пекло. Свекруха всюди намагалася їздити зі мною чи з нами. Або сидить і дивиться телевізор і раптом як підскочить і побігла до кімнати.
Мені не зовсім байдуже, що відбувається в моєму будинку. Не люблю, коли тарілки облизують або витирають їх пальцями і потім їх одразу знову облизують. Або, якщо я роблю оселедець під шубою, я їй пропоную завжди пару шматочків рибки, та мама чоловіка відмовляється, а натомість бере пакет з кістками, сідає за стіл і починає все обсмоктувати.
Але найважче для мене те, що вона не відходить від свого сина, а якщо я щось у нього запитую – вона відповідає першою. Мені не подобається це. Або якщо ми ідемо відпочивати та чоловік включає телевізор – вона вже тут як тут з нами. Вона скрізь з нами.
Багато нюансів. Моя мама теж не відстає, вона тепер намагається вимовити пошепки якесь неприємне слово у бік свекрухи, я дуже прошу її не робити так, вона прикидається, що вона дивиться телевізор і нічого не каже. Або скаржиться мені на свекруху.
Ну а свекруха в цей час каже, що вона потрапила до раю.
Про моє ставлення до них обох я промовчу.
Я просила брата забрати мою матір пожити поки з ним. але він відмовився. Мій чоловік терплячий, але ж і його терпінню колись настане кінець.
Що я хотіла сказати цим дописом? Напевно, побажати нашим батькам жити по 200 років у здоров’ї, і щоб ми раз на півроку приходили до них у гості.
І мабуть, жити з батьками не варто взагалі в дорослому віці. Намагайтеся жити самі, хоч би як це було важко. Нам он з чоловіком скоро по 40, а самі ще так і не жили.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.