Ми з чоловіком та двома маленькими доньками – одній 2 роки, іншій 2 місяці, – живемо в однокімнатній квартирі. Квартира своя, не орендована, як у більшості наших ровесників. Живемо в обласному центрі, у Хмельницькому.
Дуже мріяли в місто перебратися, бо самі родом з маленького містечка без будь-яких перспектив. Дуже багато зробили для того, щоби переїхати. Чоловік майже рік влаштовувався на хорошу роботу, нескінченно мотався з міста до міста на співбесіди.
І ось півтора роки тому, тоді у нас була тільки одна дитина, нарешті переїхали у Хмельницький.
Квартира у нас хороша, світла та простора, хоч і однокімнатна, але студія. Ми повністю її ремонтували під себе, всі меблі робили на замовлення, щоб якомога раціональніше використовувати простір. У кімнаті є дитячий куточок.
Коли я чекала другу дитину і ми вирішили робити невелику перестановку, я почала дивитися по форумах у пошуках цікавих ідей зонування кімнати на дитячу та дорослу зону. Та й взагалі стало цікаво почитати, як живуть інші сім’ї, які мають схожу ситуацію.
Повторюся, свою історію ніде не писала, тільки читала схожі історії людей, які так само питали поради, як грамотніше використовувати невеликий простір та коментарі до них. І я просто дуже засмутилася від того, які злі люди в нас! Я зараз говорю про коментаторів. Чого тільки я не прочитала!
І те, що однокімнатна квартира — це клоповник, і що дітей треба забирати в дитячий будинок у таких людей, які народжують в однокімнатній квартирі. І що в однокімнатних квартирах лише бідність. І що люди такі нічого доброго дати своїм дітям не можуть і з таких дітей виростають тільки невдахи!
Я, чесно, не можу оговтатися! Взагалі ніяк не думала, що нас можна віднести до якихось соціально занедбаних лише тому, що ми живемо в однокімнатній квартирі.
Ну так, звичайно, надалі ми розширюватимемося, але зараз і найближчі років два я взагалі не бачу жодної проблеми. Тим більше, як я вже говорила, квартира у нас облаштована, у квартирі все є у дітей, є все потрібне і навіть більше.
У чоловіка хороша робота, машина є, у відпустки їздимо, і старша дочка у свої два роки поїздила більше ніж багато дорослих за своє життя. І другу дитину вирішили народити усвідомлено, з розрахунком, щоб різниця у віці була невелика у дітей. І власне тому, що вирішили, що у плані фінансів зараз можемо собі дозволити. Ну і надалі, природно, у планах назбирати та взяти квартиру побільше, а цю залишити дітям.
Але ні, виявляється якщо ми в однокімнатній квартирі, то ми відразу автоматично стаємо такими собі персонажами з федеральних каналів.
Чому у людей такий дивний стереотип? Багато молодих родин взагалі живуть з батьками, але навіть їх я не вважаю такими, «що тільки і вміють, що народжувати». І такі люди цілком можуть бути хорошими батьками, які можуть забезпечити своїх дітей, всебічно їх розвивати і виховувати, просто немає зараз можливості в них влізти в іпотеку, але це далеко не привід як радять багато хто «не народжувати».
У мене ось набагато більше здивування викликають люди, які з сімома котами і десятьма собаками поневіряються по орендованих квартирах, але кожному мабуть своє.
А як ви ставитеся до молодих сімей, які мешкають в однокімнатній квартирі? І що на ваш погляд краще, маленька, але своя, чи велика, але орендована?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.