fbpx

Ми з чоловіком в той час поверталися з моря. Двері до наших сусідів були відчинені, тому по тону розмови Руслани, ми відчули, у них щось трапилося. – Звісно! Віддавай Марічці всю суму, і щоб ноги її в нашому будинку більше не було. – Я хвилювалась за сусідку, тому відправивши хлопців в номер, направилась до неї. Здавалося б, рідні люди, а домовитися – ну ніяк!

Ми з чоловіком в той час поверталися з моря. Двері до наших сусідів були відчинені, тому по тону розмови Руслани, ми відчули, у них щось трапилося. – Звісно! Віддавай Марічці всю суму, і щоб ноги її в нашому будинку більше не було. – Я хвилювалась за сусідку, тому відправивши хлопців в номер, направилась до неї. Здавалося б, рідні люди, а домовитися – ну ніяк!

Загалом жили ми на морі в сусідніх номерах з однією дуже милою сім’єю, снідали і вечеряли практично завжди разом, і завжди вони були добрими, усміхненими та привітними. Увечері ми пару раз поверталися разом з дитячого парку, ну в загальному здружилися, спілкувалися та й дітям нашим було з ким пограти.

Але одного ранку за сніданком був відсутній глава сім’ї, були тільки його дружина і маленький син. На наше запитання що трапилося, не прихворів чи чоловік вона тільки відмахнулася, мовляв нічого такого, додому поїхав на день.

До слова ця молода сім’я сім’я жила за сто кілометрів від Одеси. Ну поїхав і поїхав, хіба мало проблем може виникнути у людини. Але вигляд у Руслани, його дружини, був м’яко кажучи не дуже, а очі були трохи припухлими.

З моря ми з дружиною і сином приходили зазвичай ближче до 11 дня, коли починало сильно припікати сонце, але в той день сонечко було якимось м’яким, а море як парне молоко, що спонукало нас трохи затриматися і ми з’явилися на годинку пізніше , і ми і стали випадковими свідками невеликої телефонної сцени:

– Віддавай їй гроші і нехай ноги її більше не буде в нашому будинку, знати її не хочу більше! – зі сльозами вигукувала Максиму Руслана в слухавку.

Дружина зупинилася трохи заспокоїти Руслану і подати їй склянку води, ми з сином пішли в душ.

Ну а приблизно через годину повернулася дружина, і розповіла таку історію. Виявляється жила ця родина (Руслана та її чоловік Максим) в трикімнатній квартирі, яка належала їм в половину частки, другою половиною володіла сестра чоловіка Марічка, яка, як з’ясувалося, жила в однокімнатній квартирі з таким же спільним володінням зі своїм братом Максимом.

Ось таку спадщину їм залишила мати Максима, вирішивши мабуть перед відходом, що рідні брат і сестра розберуться кому що і як поділити по чесному.

Мати незабаром пішла з життя, а брат і сестра жили кожен, в як їм здавалося, своїй квартирі, поки Марічка не зійшлася з якимось Андрієм, який був тим ще пройдисвітом (зі слів Руслани).

Він то і почав насідати на Марічку продати квартиру з метою “замутити” якийсь бізнес, але коли дізнався що у Марічки є ще й половина частки в іншій квартирі, став насідати на Марічку щоб її брат віддав їй її половину грошей від трикімнатної, за вирахуванням вартості однокімнатної.

Ну в загальному вимагала вона від брата не багато і не мало, а пів мільйона гривень, і якщо він не віддасть “вже і зараз” то обіцяла свою частку терміново продати, тому що їй так треба…

У наших сусідів грошей таких не було, і довелося вже Максиму терміново їхати і намагатися вирішувати питання на місці, але сестра і слухати не хотіла рідну людину, а вимагала оформити кредит взяти в позики або потім вже викуповувати свою частку у чужих людей які їй прямо зараз могли заплатити за її половину…

Закінчилося все тим, що в борг Максиму дав грошей його двоюрідний брат, а з сестрою, по всій видимості, їх дороги на цьому розійшлися…

Ось така сімейна історія вийшла!

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page