Ми з чоловіком вже люди у віці, і нам потрібна допомога, та діти навіть слухати про це не хочуть. Свого часу я привела на світ п’ятьох дітей: дві донечки і три сина. Так ось, сини, живуть своїм життям, до нас їм діла немає, вони лише невісток слухають. Я вважаю, що сини повинні нам допомагати, скільки тої пенсії у нас. Ми ж то їх усіх на ноги поставили, тепер час все повертати.
Вперше я стала матір’ю тридцять років тому. У мене всього троє синів. Але ніхто з них не вважає за потрібне допомагати нам із чоловіком, хоча ми вже літні люди.
На той момент, коли я була молодою та здоровою, могла народжувати дітей та жити повноцінним життям, я це робила. Загалом у мене п’ятеро діток — 2 доньки та 3 сини. Усі з них уже влаштували своє життя та живуть із сім’ями.
З доньками ми зуміли зберегти добрі стосунки. Вони іноді заїжджають до нас, прибирають у будинку, готують їжу, привозять продукти. І на свята онуків привозять — усі разом святкуємо. Ми теж їздимо до них у гості. Будинок ми спочатку будували просторий, щоб у ньому могли поміститися всі.
Та й родина була не маленькою! А ось сини мої коли виросли, то віддалилися. Стали ми для них чужі. Після весілля кожен із них перестав відвідувати нас — вони пішли та забули про людей, які їх виховали та виростили. Навіть не навідуються. Не говорю вже про те, щоб допомогти.
Нещодавно ми перекривали дах у будинку, так до жодного не вдалося достукатися. Вони, бачите, зайняті. Тож ми наймали сторонніх робітників і платили їм за їхню роботу великі гроші. А могли б на них купити щось своїм онукам. А сини вирішили повністю виключити нас зі свого життя. Навіть на свята – дні народження, ювілеї, річниці не приїжджають. І не зателефонують ніколи привітати. Можуть іноді подзвонити невістки та привітати від усієї родини.
Я не вважаю, що в усьому виною погані невістки, які налаштовують своїх чоловіків не спілкуватися з нами. Вони самі матері та їх те саме може чекати в майбутньому. Тож це було б як мінімум безглуздо з їхнього боку — намовляти чоловіків не спілкуватися з родичами.
Іноді мене терзають сумніви, але це тільки мої підозри. Існує варіант, що вони важко працюють і сильно втомлюються, заробляють кошти на забезпечення всім необхідним своїх сімей, але всі так живуть. Звісно, їхні дружини не працюють – дітей виховують. Але так буде не завжди. Лише на час декрету. Або сини так захопилися побутом, сім’єю, що нашими проблемами просто цікавитися не бажають.
Поки ми ще були молоді, то мовчали і намагалися не помічати їхнього подібного відношення. Нам було неприємно, що діти нас не помічають, не приїжджають, що ми байдужі до них. Але коли ми реально потребували їхньої допомоги, то й тут нічого не змінилося. Вони запевняють, що то вони самі, то діти хворіють, то допізна затримуються на роботі.
Тільки чоловіки наших доньок відпрошуються з роботи і возять нас при необхідності. Дочки по черзі чергують із нами, якщо потрібно доглядати. Додому теж приїжджають по черзі, щоби приготувати їжу.
Кілька років тому одна з дочок занедужала. І тепер не має змоги часто приїжджати і допомагати. Друга донька виїхала за кордон, щоби попрацювати там. Приїжджає рідко. Але ж за нами вже треба доглядати. Ми вже не в змозі забезпечувати себе. Звичайно, пенсія у нас є. Тільки її не вистачить на те, щоб оплачувати доглядальницю, платити за рахунки, купувати ліки та їжу.
І що б ви думали? Одна невістка запропонувала продати наш будинок і на гроші оплатити нам проживання в будинку для літніх людей. Їх має вистачити на оплату догляду за нами там.
Ніхто із синів не пропонує взяти нас до себе. Ми хоч і не лежачі люди, можемо пересуватися, мислимо ще здорово, просто вже старенькі і ходити самостійно по поліклініках та лікарнях не можемо.
Невже ми просимо надто багато? Тільки синам до нас немає діла. Дуже сумно. Свого часу ми їх усім необхідним забезпечували, віддавали найкраще, балували. Недаремно кажуть, що ближче доньки немає нікого. На синів, як з’ясувалося, краще не розраховувати.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
