Ми з чоловіком вже в літах, але разом накрили на стіл. Я навіть холодець розлила, знаю ж, що Борис дуже любить. Його теща такого не варить. Василь сам олів’є приготував, я йому тільки овочі відварила. Посідали ми за стіл, а мені нічого не хочеться, я лиш у вікно заглядала. Але так Борис того дня і не з’явився на нашому порозі. Що там той день народження мами. Але я сина не виню. Знаю, що невістки це рук справа.
Єдиного сина Бориса, Господь подарував нам з чоловіком, коли мені було 35 років. Ми з Василем багато років намагалися стати батьками, але все не виходило. І ось, коли нас уже майже залишили всі надії, я дізналася, що чекаю дитинку. Отаке щастя було в мене та в чоловіка.
Коли Борис з’явився на світ, ми постійно перебували з ним. Чоловік на той час заснував свій бізнес і часто був удома, проводив час із сином. Я можу з упевненістю сказати, що дитинство ми йому дали найкраще. Скаржитися взагалі нема на що. Тому Борис виріс, поїхав навчатися до університету, і тоді ми постійно його підтримували. Після університету син влаштувався працювати і став жити один.
Єдине, за що ми з батьком хвилювалися, так це що не щастило йому ніяк у стосунках. Кожна дівчина робила йому боляче. На одній він збирався одружуватися, звали Уляна, нам до вподоби вона була. Так, за день до весілля Уляна повідомила, що любить іншого. Так і не відбулося весілля.
Потім була Люба, аж надто вільна дівчина, говорили ми синові, що з нею толку не буде. І не дарма. Якось син дізнався, що вона йому роги наставляла з не одним його другом. Знову розлучився. Якийсь час було так, що Борис був у поганому стані через цю любов, не ходив на роботу, не купався, навіть не їв.
Змарнів сильно, я не знала, як синові допомогти. А потім зустрів він Таню. І ось знову кохання, мрії про весілля. Нам із батьком Таня теж була не до вподоби – вона людина мистецтва, цілими днями мазюкає щось дома, на роботу не ходить і мрії лише в голові, що стане великим художником. Бідний Борис працює за двох, щоб вона відпочивала на дивані та мазюкала. Словом, все ж таки одружився він з нею.
У Бориса своя однокімнатна квартира, а у нас з чоловіком трикімнатна в хорошому районі міста. Нахабство Тані відразу ж показалося, коли в першу зустріч вона нам сказала, мовляв, правильно було б, щоб ми віддали їм своє житло, а самі жили в одній кімнатці. Звичайно, нас це засмутило. Як вона сміла так казати? А потім взагалі підмовила Бориса і він продав свою квартиру, купив разом з її батьками великий будинок. Говорила я синові, що даремно так робить, що пошкодує. Але ж у нього любов.
Вже три роки Борис живе з Танею та її батьками і щодня терпить її родичів. Теща завжди незадоволена моїм сином. Але ж я йому говорила. А нещодавно був мій ювілей, мало того, що син не приїхав на святкування, так навіть не привітав по телефону.
Вже тиждень він мені не пише, я не можу йому додзвонитись. Я впевнена, що це все через Тетяну, але як їй не соромно. Адже вона теж буде матір’ю. Так вести себе справжнє дуже не красиво. Жаль, що син не розуміє, які помилки робить. Дружина сьогодні одна, завтра інша, а батьки одні були і будуть.
Фото ілюстративне
