fbpx
життєві історії
Ми з чоловіком Євгеном одружені 15 років. Є дитина, ясна річ. Зірок з неба не хапаємо, але дещо встигли нажити. Нещодавно мама чоловіка, моя свекруха, знову злягла. Вона хворіє вже близько 6 років. Ми, звичайно ж, допомагаємо по можливості, але цього разу потрібна дороге лікування. Свекруха вирішила відкрити свій бізнес. Квартири нема, грошей немає. До кого ми звернулися по допомогу? Правильно, до мами мого чоловіка

Ми з чоловіком Євгеном одружені 15 років. Є дитина, ясна річ. Зірок з неба не хапаємо, але дещо встигли нажити. Хоча самі розумієте, зараз таке життя, що все накопичене тане на очах. Але ми стараємося, доньку треба вивчити та поставити на ноги. Інакше які ми батьки?

Нещодавно мама чоловіка, моя свекруха, знову злягла. Вона хворіє вже близько 6 років. Ми, звичайно ж, допомагаємо по можливості, але цього разу потрібна дороге лікування. Це складно, бо мій чоловік – єдина дитина в сім’ї, а батька давно вже нема.

Все почалося, коли свекруха вирішила відкрити свій бізнес. Продала квартиру у центрі, набрала кредитів та відкрила невелику кав’ярню. Сама зняла кімнату неподалік, де тільки ночувала. Жила по суті на роботі.

Оренда за гарне місце коштувала пристойних грошей, але це можна було виправити: бізнес приносив хоч невеликий, але дохід. Але вона вирішила вкластися в дорогі та якісні продукти, щоб до закладу ходили люди з добрим достатком. У планах було розширення та розвиток справи.

Що ж, моя думка – ініціатива дуже похвальна. Особливо враховуючи, яка я боягуз: відкрити щось своє було дуже лячно. Дякую чоловікові, переконав.

Так ось. Через кілька років хорошого доходу і пошуку постійних клієнтів на сусідній вулиці відкрилася дуже модна мережева кав’ярня. Ви всі її знаєте, зайва реклама тут ні до чого. І незважаючи на те, що вони використовували простіші інгредієнти, їх популярність перетягнула клієнтів до себе. Навіть постійних, які зі свекрухою на вулиці віталися.

Бізнес пішов на дно. Після сплати оренди залишалися копійки, на які не можна було робити закупівлі товару. Кав’ярню довелося закрити, розпродати обладнання. Квартири нема, грошей немає.

На цьому ґрунті здоров’я матері чоловіка різко погіршилося і з енергійної і не старої ще жінки вона перетворилася на слабку нещасну людину. Як ви вже зрозуміли, хворіє вона досі.

Повторюся ще раз: ми допомагали не раз, робили що могли. А тепер я хочу розповісти ще один маленький епізод із життя моєї свекрухи. У той час, як її бізнес ще не зіпсували конкуренти, чоловіка звільнили з роботи. Я на той час була в декреті і грошей не вистачало дуже. До кого ми звернулися по допомогу? Правильно, до мами мого чоловіка.

Ось тільки тодішня бізнес-леді з порога заявила, що ні про яку допомогу й мови не може бути. Мовляв, не маленький, сам розберешся. Ти ж голова сім’ї. Ну і що, що грошей не вистачає на дитину? Я ж їй подарувала стільки іграшок, впорайтеся. Гроші ж у мене є, це правда. Але їх треба пускати у справу, а не викидати на вітер. І взагалі раніше було ще гірше і нічого, всі здорові.

Зараз чоловік не любить згадувати той випадок, але тоді він просто був у нестямі від обурення. Ми вистояли, справилися.

Ми стараємося й зараз, доглядаємо Валентину Іванівну. Оплачуємо лікарняні рахунки. Але цю процедуру дуже важко потягнути. Пройшло стільки часу, а все без толку.

Як зробити – зовсім не зрозуміло. Але чимось жертвувати треба. Якщо у вас є якісь думки з цього приводу, нам дуже хотілося б їх послухати. Як то кажуть, одна голова добре, а дві – краще. Дякуємо і всіх зі святами!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page