Ми з чоловіком жили в досить великій родині пару років. Його батьки, ми, брат з дружиною. Стільки людей в будинку – це справжній гуртожиток.
Скандали постійно, у кожного своя полка в холодильнику, свій пральний порошок. На кухні грязно, постійно стоять чашки, тарілки після сніданку не прибрали. Загалом, умови жахливі. Не живеш, а виживаєш.
Вранці чергу в ванну. Яка, до слова, поєднана з туалетом. Кожен стоїть зі своїми банними приладдям.
До всього іншого додамо величезну собаку і непрацюючих брата з дружиною, які цю саму собаку і завели. Веселощі знатне.
В якийсь момент, вирішили. Кредит. Загалом, купили досить обшарпану квартирку. Родичам говорити не стали, щоб зайвих питань уникнути. Та й гроші були незмінним атрибутом для сварок.
Закінчення ремонту чекали з нетерпінням. Нарешті, дата переїзду була призначена. Зібравши речі, яких у нас була не так вже й багато, переїхали.
І почався апокаліпсис! Дзвонили батьки з ранку до ночі, не перестаючи. А що? А куди? А чому не сказали?
«Не сказали, щоб питань було поменше» – відповідали ми.
«У вас що, гроші є? А чому не сказали? Нам ремонт треба зробити!» – прозвучало у відповідь.
Був, звичайно, шок. Начебто, треба радіти, що діти житло купили. Причому в кркдит. Знаючи брата з дружиною, новий ремонт в будинку батьків, вбився б за рік.
До того ж, там залишився дорослий мужик, який може піти на роботу. А не сидіти у батька з матір’ю на шиї.
Кожен той, що дзвонив повідомляв нам що:
1. Ми егоїсти, кинули батьків і поїхали (в сусідній район).
Тобто мається на увазі, що ми зобов’язані все жити під одним дахом, там же народжувати дітей? При тому, що брат з дружиною зовсім не в змозі за собою прибрати, вічна бруд, друзі, шум і гам до півночі з друзями. І хто тут егоїст?
Суть-то в тому, що самих батьків теж це дратувало. Але ж це їхній дім. Виселити брата з дружиною і їх собакою або змусити прибирати за собою – їх повне право.
2. Як ми могли збирати гроші, коли у матері кредит (на весілля молодшого сина), краще б їй допомогли погасити.
Але ми-то тут причому? Чому я зобов’язана жити там далі і страждати? Ми змогли відкласти грошей. Брат з дружиною – все прогулюють по кіно і магазинам. А батьки терплять. Кожен зробив свій вибір.
Ми відмовляли мати від кредиту. Вона не послухала. Погашати її борг на весілля брата, все одно що його весілля оплатити. А навіщо воно мені. Дорослий мужик.
3. А чи можемо ми зайняти їм грошей?
Серйозно??? Чомусь люди не розуміють, що зробивши перший внесок, ти віддаєш усі свої накопичення. Повністю. А потім ще кожен місяць платиш.
4. А коли прийти в гості?
Мені здається, що логічна відповідь, після перших трьох питань – ніколи.
Втомившись від нескінченних дзвінків, в якийсь момент перестали брати слухавку. І відразу стало простіше! Ніхто не ломиться в кімнату, з черговим скандалом. Цілий холодильник в твоєму розпорядженні.
Вільні ванна з туалетом. Нема брудного посуду.
Загалом, скажу вам чесно. Кредит став найкращою подією в нашому житті.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
