Ми з чоловіком живемо біля моря, а свекруха начебто «хворіє» і проситься до нас. Я проти.
Чоловікові кажу:
«Мати твоя вирішуй питання сам».
Хіба я не права?
Скільки себе пам’ятаю в заміжжі – весь час бігала від свекрухи. Навіть тоді, коли ще заміж не вийшла, а просто зустрічалися з чоловіком. Його мама відразу мене не злюбила: освіта у мене не вища, батьки не аристократи, а я не фотомодель.
Не знаю, чому вона вважала, що син у неї заслуговує саме таку цяцю. Чоловік, хоч і закінчив інститут, але за професією не працює, диплом, мабуть, потрібен був тільки мамі. Та й принцом його не назвати, пересічної зовнішності. Але мама ростила його сама, хлопчикові потрібно все найкраще, тому і думала, що одружує його на принцесі.
Вже після заміжжя, коли ми знімали квартиру, свекруха навідувалася до нас раз на тиждень. Я намагалася втекти в цей час, тому що все їй було не так в нашій квартирі. Я на відкритий конфлікт йти не хотіла, тому мені простіше було піти.
Коли народився син, стало ще важче: не завжди ж збереш дитину погуляти, якщо у нього режим. Вона виносила мені мозок за кожну немиту тарілочку, за пил, так, за чорта лисого, аби причепитися. Я весь час мовчала, або боягузливо виправдовувалася – занадто сувора у мене свекруха. Дуже нагадує фрекен Бок з мультика, і не тільки характером, але і зовні.
Тоді ми ще жили в районному містечку, але щоліта їздили до моєї бабусі в Одесу.
Точніше, це тітка моєї мами, вона зовсім самотня, дітей своїх немає, тому і любила мене як внучку. Навіть швидше жаліла: у мене є молодша сестра від вітчима, її всім сімейством пестять і плекають, а мені доводилося виживати самостійно з 18 років. Ось тому вона була до мене всією душею. Для неї було просто свято, коли ми приїжджали. Бабуся займала високу посаду в радянські часи, і їй, одинокій, дали двокімнатну квартиру в 15 хвилинах пішої прогулянки від моря. Вона давно написала на мене право на спадщину і ось 2 роки тому її не стало. Для мене це було справді втратою – вона була найріднішою мені людиною.
Ми почали готуватися до переїзду. Свекруха на мене все прокляття сипала, що я забираю її синочка. Але він сам їй говорив, що набридло поневірятися по знімних квартирах. Вона пропонувала продати житло біля моря і купити поруч з нею. Але ми не погодилися. Хоче – нехай сама приїжджає до нас у відпустку. Ех, даремно я це тоді сказала…
Рік тому вона приїжджала і просто морально мене виснажувала. На море майже не ходила, сиділа у нас вдома і критикувала все те, що її оточує. Навіть онук для неї «примхливий, розпещений хлопчисько». Син сам боявся бабусю, як вогню. Мінус ще в тому, що я не можу висловити їй в лоб все, що про неї думаю, я просто пасую. Мабуть вона це відчуває і цим же користується. Було просто свято в будинку, коли вона поїхала.
Але ось проблема: мабуть, свекрусі стало дуже самотньо. Вона придумала хитрий прийом: стала тиснути на жалість. Ніби ходила до лікаря і той наполегливо їй рекомендував морське повітря, а точніше – завжди жити в морському кліматі. Та ще й термінами сипле, в яких ми нічого не розуміємо, напевно вичитала десь.
Загалом, все зводиться до того, щоб ми її до себе взяли. Але я і хвилини не витримаю з нею! Купити окремо вона нічого не зможе – у неї тільки однокімнатна квартира в районному містечку, яка копійки коштує! Кажу чоловікові: «Думай сам, це твоя мати, але у нас вдома ми на неї не чекаємо!».
Так він і сам розуміє, що з нею зжитися просто неможливо, а маму все одно йому шкода – хворіє ж!
Став шукати варіанти: мовляв, внесемо початковий внесок їй за квартиру ті гроші, за які вона продасть свою, а потім чоловік візьме на себе виплату іпотеки. Тоді в подальшому ця квартира синові дістанеться. Але якщо свекруха ще 100 років жити буде? Син уже сам собі за цей час квартиру придбає. Та й взагалі, чому ми повинні платити зі своєї кишені? Нехай хоча б наполовину з мамою. Але вона ж пенсіонерка, тут навряд чи влаштується на роботу. Коротше, я в такому ступорі від свекрухиної хитрощі! Ну може вона і справді боліє, але що б вона робила, якби ми не жили біля моря? Коротше, напружила вона нас сильно, і що тепер з нею робити – не знаємо.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
