Ми з чоловіком живемо досить не бідно, у мене зарплата 30 тисяч, у чоловіка – 2 тисячі доларів. Але й життя в місті дороге, тим паче що у нас двоє діток. Збираємо, щоб побудувати власний будинок, бо хочемо ще дітей.
У дитинстві у мене була звичайна така родина. Мама, тато, я і мій брат Макс. В принципі, про своє дитинство мені особливо розповісти нічого. Навчалася у школі, закохувалась у хлопців – все, як у всіх. Була в мене подруга ще, ми з Вікою разом серіали обговорювали, хлопчиків, книжки.
Максим старший за мене на 4 роки. Ось зараз часто чую, що це добре, якщо сестра народилася другою: вона дівчинка, її брат захищати має. Ну ось. А я хочу сказати, як у нас є. Хоч ми й навчалися в одній школі, і прізвище у нас однакове, але мало хто взагалі знав, що ми з Максом рідні.
Коли я прийшла на урок з жуйкою у волоссі, всі з мене сміялися. І я навіть знала, хто цю жуйку мені вліпив.
Але брат за мене не заступився. Не тому, що він злякався чи не знав. Йому просто було по барабану, байдуже, одним словом. Що там у цих молодших, йому не до того А я це добре запам’ятала, бо заступитися за мене тоді було нікому.
У 23 роки я вивчилася у виші, вийшла заміж. У нас з Богданом народилися дітлахи, взяли квартиру в іпотеку. Машина теж є. Жаль тільки, два роки тому чоловікові довелося виїхати працювати в Штати. Він час від часу приїжджав, зараз дзвонить, у нас все гаразд. Але все-таки відстань – це ще те випробування.
А от Макс мій пішов іншою стежкою. Одружився і через 2 роки розлучився. Був великий конфлікт, його колишня навіть написала мені в соцмережах, що дуже розчарована у нашій родині, у ньому взагалі.
Потім брат одружився вдруге, і результат був схожим. Теж розлучення, але все тихо-мирно, навіть якось нудно насправді.
Тепер він холостяк, виплачує аліменти, працює на виробництві і в усьому звинувачує когось іншого, а не свій характер. Живе він, до речі, із нашими батьками. Адже грошей на окреме житло він тепер не має. За цей час ми зовсім не зблизилися, а навіть навпаки, хоча я розумію чому.
Якщо вже в дитинстві ми не були досить близькими, то в цьому гармидері я його навіть розумію. Яка тут може бути сестра, якщо в житті такий бардак? Тим не менш, можна і мене зрозуміти. Яка може бути підтримка із таким ставленням?
Наші батьки – пенсіонери. Я іноді допомагаю їм фінансово. Адже у моїй сім’ї із цим питанням проблем немає: чоловік отримує хорошу зарплату, я також працюю, все нормально. Ну, скільки там їм потрібно? У тата два хобі – риболовля та ремонт своїх старих «Жигулів», які простіше викинути, ніж ремонтувати.
Мама – домогосподарка, але любить іноді купити книжку. Може навіть не читати, але їй подобається саме сам процес та зберігання добрих екземплярів. Хобі, простіше кажучи. І я її у цьому підтримую. Можу просто прийти та подарувати їй гарну збірку рідкісних творів. На цьому все, на їжу та одяг їм вистачає.
Але недавно у брата зламався автомобіль, дорога поломка, потрібна велика сума. Він останнім часом на ньому таксував, тож проблема досить критична. А грошей таких Макс не має, треба 60 тисяч гривень. І батьки не мають такої суми. Звичайно ж, усі в цей момент згадали про мене.
Спочатку мама натякнула, що я б могла допомогти брату вирішити проблему з машиною. Я промовчала у відповідь. Потім батько зателефонував. Макс теж написав повідомлення, що хоче зустрітись, поговорити. А я вже знаю, на яку тему буде наша розмова. Ось тільки він мене не дуже цікавить.
Зрозумійте мене правильно, я розумію, що у людини чорна смуга у житті. І він мені рідний. Але ця спорідненість лише на папері. Насправді це чужа людина, яка все своє життя мене ігнорувала і ставилася як до тіні. То що, мені тепер все кинути і бігти на допомогу? З якої це радості?
Хочу виявити твердість і просто відмовити. Я розумію, що для батьків це буде зрада і вони, звісно, стануть на його бік. Адже це з ним вони живуть, і він їм ближчий. До того ж син, спадкоємець. А що я? Так, донька, яка тепер живе вже окремо, у мене своя сім’я, свої турботи. Справа зовсім не в грошах, а скоріше у принципах.
До чого це приведе в майбутньому? Поживемо – побачимо. Але я збираюся наполягати на своєму і робити, що мені підказує здоровий глузд. Як ставилися до мене в минулому, так і я відповім зараз. Що вдієш, життя розставляє все по своїх місцях.
Чоловіку поки про це все нічого не казала, але впевнена, що й Богдан не горить бажанням давати моєму брату гроші, адже всім одразу зрозуміло, що назад ми їх не отримаємо. А ви б дали на моєму місці? Чи я права?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
