fbpx
життєві історії
Ми з чоловіком живемо на Чернігівщині у величенькому селі. Мама жила в самому місті в однокімнатній. Син з невісточкою – в Ірпіні. Ми маму до нас забрали, а в її квартиру діти поки переїхали, і все б нормально, якби не мама, яка щоночі “чудить” у дверному проході

Нам з чоловіком вже за сорок, син дорослий, одружений, є онучок.

Ми живемо у величенькому селі на Чернігівщині, маємо свій будинок і невеличку продуктову крамницю.

У чоловіка батьків вже немає, а моя мама жила в однокімнатній квартирі в самому Чернігові на околиці.

Син з родиною мешкав у Ірпіні, але їхній дім дуже постраждав, багато часу треба на відбудову й ремонт.

Потинялися вони то по друзям в різних областях України, то по орендованих квартирах,а потім ми з чоловіком забрали до себе мою маму, а молодь у її квартирі поки що оселилися. Там теж не дуже спокійно, але хоч платити за житло не треба, бо зять один працює, дочка поки що в декреті, малому півтора року.

Так ось. Все було б більш менш чудово, якби не “чудила” моя мама.

Ми, коли робили ремонт у будинку, вже як син випурхнув у доросле життя, зняли двері з великої спальні, у якій спимо з чоловіком, зробили між нею і вітальнею гарну арку, таку саму і на кухню. Двері лишилися тільки у меншій спальні, колишній дитячій сина, туди ми зараз заселили маму. Між двома нашими спальнями – спільна вітальня.

І от десь наприкінці першого тижня, як мама стала жити з нами, прокинулася я в ночі, у віконце світив місяць, я глянула в отвір арки, який у нас в ногах трохи зліва, і ледве не скрикнула в першу мить від переляку: у дверному проході височіла якась темна постать. Лиш миттю пізніше я зрозуміла, що це стоїть і дивитися на нас моя мама.

Я підвелася з ліжка, щоб підійти до мами і запитати, що її непокоїть, можливо, щось треба, адже людині 81 рік, але поки я шукала під ліжком капці, мама хутко повернулася у свою кімнату і зачинила двері.

Вранці я запитала у неї, що вона хотіла сказати мені вночі, але вона відповіла, що спала всю ніч і не виходила з кімнати.

Можливо, я б і припустила, що мені це все наснилося, але ж ні! Бо раз на два-три дні я обов’язково прокидаюся вночі від того, що мама стоїть у вітальні й дивиться на нас крізь арку! Тільки я починаю вставати – вона швидко зачиняється в своїй кімнаті.

Чоловік говорить, щоб я не переймалася, мовляв, стара людина, що з неї взяти. Але мені так моторошно від цих маминих дивацтв! Я вже боюся ночей у власному будинку.

Намагаюся з нею поговорити – в неї одна відповідь: спала, не виходила, нічого не пам’ятаю.

Ну як так? Вдень нормальна собі літня жінка, допомогає мені навіть щось на кухні і в городі, а вночі…

Мені тяжко усвідомлювати, що я… побоююся власної мами.

І як бути? Поставити двері у нашу кімнату, переробляти знову арку в дверний отвір? Здається, це єдиний вихід, бо я відчуваю, що в мене скоро дах куди-небудь відправиться у мандри і більше не повертається.

От і сьогодні: прокинулася – темна мамина постать у вітальні напроти арки в нашу спальню, я вже ледве не заверещала, а вона шусть – і до себе, тільки її й бачили… Дійсно, наче моторошний сон.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.