Ми з чоловіком живемо у Вінниці і переїхали до нової квартири півроку тому. Це проста однушка, яка потребувала хорошого ремонту. При в’їзді ми змогли дозволити собі лише косметичний ремонт у вигляді поклейки нових шпалер та додаткового фарбування у певних місцях.
Зрозуміло, не обійшлося і без додаткових витрат на меблі, яких бракувало.
Через постійну зайнятість на роботі інше облаштування будинку постійно затягувалося. А для мене це була одна з основних цілей – організувати гарне житло для своєї родини.
Тому коли чоловік поцікавився, що я хочу в подарунок на свій день народження, я попросила штори. Вона вже давно придивилася одні, але не могла дозволити собі таку покупку без приводу. Ціна була надто пристойною.
Чоловік посміявся, бо це був подарунок не зовсім для мене, а скоріше для всіх. Але зрештою він погодився. Набір зі штор та тюлю коштував 10 000 гривень. Я була шалено рада подарунку і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. За кольором вони підходили до кімнати просто ідеально. Нарешті буде чим закривати вікна. А то до цього їм доводилося користуватися старою маминою завісою, яка вже сипалася.
Єдиним моментом, що я не розрахувала, була довжина штор: коли їх повісили на гачки, виявилося, що штори буквально лежать на підлозі. Тоді я звернулася до матері.
Справа в тому, що зовиця Людмила займалася пошиттям вдома. Це був її єдиний заробіток як матері-одиначки. Крім того, вона регулярно отримувала матеріальну допомогу від батьків мого чоловіка.
Ми з зовицею домовилися, що та займеться шторами. За роботу вона візьме 1000 гривень. Така сума трохи здивувала мене, але все ж таки я погодилася. Тим більше, що зовиця обіцяла виконати роботу всього за 2 дні.
Але у призначений термін штори не були готові. Натомість Людмила зателефонувала мені і попросила ще 1000 гривень. Мовляв, робота не з простих. Тож за терміновість потрібно ще додати.
Я не хотіла конфлікту і перевела гроші родичці. У результаті штори були готові за тиждень. Терміновості взагалі не було. Тому коли моя свекруха принесла готову роботу, я не витримала і висловилася з приводу цін.
– У звичайному ательє за таку роботу з мене взяли б у два рази менше, – сказала я.
– Тобі що, шкода, чи що? – запитала свекруха. – Люді он зараз як непросто одній з малюком, а ти тут, посоромилася б.
– Можна подумати, у нас грошей кури не клюють, – відповіла я, щиро дивуючись логіці свекрухи.
Та наступних вихідних у гості прийшла свекруха з подарунком. Це були штори на кухню. Дуже гарної якості та за кольором схожі на ті, що подарував чоловік. Приймаючи подарунок свекрухи, я була дуже зворушена. Адже ці штори також були недешевими. До того ж вони ідеально підходили за розміром і не потребували жодних виправлень.
Ось так. Приємно, що свекруха щось таки зрозуміла.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери