Ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі. Дітей поки немає, тому на квадратні метри не жаліємось. В п’ятницю зранку мені зателефонувала родичка, яка живе в столиці. – Олесю, а можна я зі своїм сімейством “забіжу” до вас на трошки? – Звичайно, – відповіла я. Що ми, не люди чи що. Та й давно з ними не бачилися. В кінцевому результаті я виставила “рідню” за двері, ну не витримала я такого нахабства!
***
Якщо чесно, то я перший раз в житті виставила гостей за двері. Ну не витримала я такого нахабства!
Сьогодні, з ранку, приїхала родичка з Києва, зі своїм сімейством.
Сім’я складається з 4 осіб (вона, чоловік і двоє дітей, причому одному немає і двох років). Подзвонила і запитала: “Ми до вас забіжимо?”.
Я погодилася, тому що думала слово “забіжимо” позначає, що зайдуть ненадовго. Я прекрасно знаю, що заселення в готелі з 14:00, а вони приїхали в 10. Думала, що вони до обіду посидять і підуть в готель.
Дивлюся, вже за 16,00 перевалює, вони нікуди не збираються. Я вже почала натякати: “мовляв не час вам?”. Натяки мої залишилися непоміченими, або просто зробили вигляд, що не помітили.
За весь цей час, у мене почала вже гудіти голова від їхніх дітей. Не розумію я ігор, коли дитина (6 років) носиться по кімнаті, колами, і вигукує: “ааааааааа”. І не втомлюється ж!
Якщо хлопчик притихав, то значить, робить якусь капость. Залазить в шафи, витягує звідти все, що хочеться. Будь-якого зауваження, вистачає на 10-15 хвилин, і все повторюється по колу.
Моє терпіння луснуло, коли прибігла розлючена сусідка знизу, з вигуками, що ми її заливаємо. Я рвонула в ванну. І так, на підлозі “океан”.
Виявилося, Арсен, заткнув зливний отвір в раковині і пустив воду. Скільки по-часу текла ця вода – невідомо.
Тут я не витримала, і вже в обличчя запитала: “Ви де зупинятися зібралися?”. Як виявилося – у нас. Довелося виставити за двері.
Ось, чесно, для мене залишається загадкою: що думають люди, коли їдуть в однокімнатну квартиру такою юрбою, та ще й з маленькими дітьми.
У підсумку, я виявилася “жаднюгою”. Справа в тому, що я категорично відмовилася оплачувати “ну хоч 50%” за те, що їх син загидив чужу квартиру.
Так само, виявилося, що я “повинна була стежити за хлопцем”.
Цікаво як виходить: чому чужі люди повинні стежити за чиїмись дітьми? Я якось вважала, що батьки повинні стежити за своїми дітьми і виховувати їх. Але виявляється, я помилялася.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
