Ми з чоловіком звикли їсти з однієї тарілки, така у нас традиція, але його 15-річна дочка від першого шлюбу відмовляється поділяти з нами трапезу, не хоче їсти одночасно з нами!
Коли мій Тарас привів свою 15-річну дочку від першого шлюбу до будинку, я не заперечувала. вона нас нічим не обмежувала. До того ж я взагалі завжди була рада поспілкуватися зі своєю падчеркою. І хоча ми не мали особливо дружніх стосунків, та все ж я була не проти гостин у нас Юлі.
Я бачила, звичайно, що 15-річна Юля не дуже горіла бажанням дружити зі мною. Але водночас і не була налаштована негативно. На щастя, її батьки розлучилися полюбовно і ніхто не налаштовував дівчинку проти нової обланиці її тата.
Зараз вона живе у нас, бо від нашого дому до нової школи їй набагато ближче, ніж від попереднього місця проживання.
Ми з Тарасом одружені вже 3 роки. Дітей ми поки що не плануємо і просто насолоджуємося компанією одне одного, спільним життям. Про діток подумаємо після Перемоги.
Коли ми з Тарасом почали жити разом, у нас почали з’являтися свої звички. Наприклад, завжди їсти разом із однієї тарілки. Нічого у цьому такого, навіть мило. Але Юлі, мабуть, ця наша звичка видалася неприємною.
Сніданок, обід та вечеря у нас з чоловіком проходять за одним сценарієм. Беремо одну велику тарілку та велику порцію їжі і уплітаємо за обидві щоки. І посуду менше мити, і приємно ділити щось із коханою людиною. Ми вже так звикли це робити, що навіть не могли подумати, що в очах підлітка це може бути дивним.
Юля спочатку нічого не говорила. Вона просто їла, дивлячись у свою тарілку, намагаючись не помічати нашої поведінки. Через тиждень вона сказала, що буде їсти після нас. Я одразу зрозуміла, що тут щось не так.
Я вирішила поговорити з дочкою Тараса і пояснити їй, що така поведінка за столом – наша невелика сімейна традиція. І їй, Юлі, варто було б виявити більше поваги до батька і їсти разом з усіма.
У відповідь на ці слова Юля образилася та закрилася в кімнаті. Звичайно, я ще ніколи не була матір’ю. Але я вважаю, що вчинила правильно. Зрештою, поведінка Юлі мені неприємна. І їй справді не завадило б виявити ввічливість до рідних людей, які її прицмають і турбуються про неї. Нехай навіть їй неприємно перебувати разом із нами за столом.
Я дуже сподівалася, що Юля зрозуміє і перестане поводитися як дитина. Звісно, ситуація не критична. Але вона може стати початком великого конфлікту, якого я не хочу допускати у своїй оселі.
Поки що я вирішила не турбувати падчерку. Але й не залишати без нагляду і пускати цю ситуацію на самоплин. Думаю, що вчиняю правильно, дівчинка повинна навчитися поважити звички людей, з якими мешкає під одним дахом, які її взувають і одягають.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
