Я була дитиною, з якої батьки здували пилинки. Вони все життя доглядали за мною, де доходило частенько до крайності. Вони повинні були бути в курсі усього.
Я не мала права піти на побачення до вісімнадцяти років. У свої двадцять я не стрималася і з’їхала від батьків. І ось сталося чудо! Я закохалася.
Я люблю своїх батьків, вони чудові люди і я вдячна їм за багато чого. Я знаю, що вони хочуть для мене лише найкращого. Проте я не можу не відчувати, що є речі, у які вони не повинні втручатися.
Мої батьки завжди мали перебільшену потребу захистити мене. Уже в дитсадку мама ледь не молилася, коли я приходила додому з подряпиною. Вона обговорювала це з вихователем, хто це зробив зі мною і в чому була причина. У школі було ще гірше. До сьомого класу мене водили до школи і зазвичай забирали. Я була просто їхньою бажаною дитиною.
Найважчі моменти я пережила в підлітковому віці. Мені подобалися хлопці, але я не мала права ні з ким зустрічатися. Вперше я пішла на побачення з хлопцем у вісімнадцять років. А ще доводилося щогодини дзвонити додому і розповідати, де я і що роблю.
Мій тодішній хлопець не витримав і через пів року припинив стосунки. Я звинуватила у цьому батьків, але їм було важко визнати, що це може бути їхня провина. Поки я жила вдома, жодні стосунки не мали права на існування. Ніхто з моїх залицяльників не витримував вічних батьківських “підглядань”.
У свої двадцять років я вже не могла з цим миритися. Незважаючи на заборону мами, я від них переїхала. Нарешті я відчула себе вільною людиною. Правда, я повинна була дещо надолужити. Гулянки до третьої ночі, різні компанії, і зазвичай моїми друзями були чоловіки.
Коли я через кілька років відійшла від такого життя, почала думати про серйозні стосунки. Це було в той момент, коли я зустріла Дениса.
Ми почали зустрічатися, а через півтора року почали жити разом. Батьки вже наполягали і терміново хотіли зустрітися з майбутнім зятем.
Не буду лукавити, я опиралася до останнього. Мене лякала думка про те, що батьки все зіпсують. Я розповіла Денису, якими є мої батьки, і благала їх правильно зрозуміти. Зрештою я здивувалася, бо начебто батьки змінилися і ставляться до мене, як до дорослої людини.
Лише під час одного з наступних візитів я зрозуміла, що зробила помилку. Ми повинні були провести з ними вихідні. Коли мама пішла поселяти нас у дві різні кімнати, мені було соромно перед Денисом.
– Мамо, чому ми повинні спати окремо? – здивувалася я.
– Ви ж ще не чоловік і дружина, тож поводься так, як треба, – урівноважено сказала вона.
Дякувати Богу, Денис посміявся з цього і не став роздмухувати з цього “бурю”. Ми звикли спати в різних кімнатах, коли їдемо до моїх батьків.
Через рік Денис запропонував мені вийти за нього заміж, і ми почали підготовку до цього торжества. Як я собі уявляла, це мало бути чітким сигналом для батьків, що більше не потрібний такий “контроль”. Що все йде до того, що ми станемо чоловіком та дружиною.
Але через деякий час вийшло так, що ми повинні були залишитися з ночівлею у батьків, і мама знову нас розчарувала. Вона автоматично розстелила ліжка в двох кімнатах. У мене не було сил з нею сперечатися.
Ми просто почекали, поки батьки заснуть, і я “переїхала” до Дениса. Вранці ми знову розійшлися і батьки жили ілюзією, що в нас все добре.
Ось така моя історія! В когось була схожа ситуація? Що ви робили? Оскільки до весілля ще декілька місяців, і як я думаю, ще не раз прийдеться ночувати у батьків.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
