Ми з Дмитром були разом уже 2 роки. Планували дітей, купівлю нової машини, мріяли про кішечку та собаку. Нас всі вважали ідеальною парою. Жили душа в душу, хоч друзі іноді дивувалися, як ми взагалі зійшлися. Мій Діма – тихий і спокійний, а я запальна, мені весь час потрібен рух. Але це зовсім не заважало нам прожити разом досить довгий час.
Наші родичі й друзі дивувалися, як ми, такі різні, все ж вирішили одружитися. А раптом з’ясується, що ми зовсім не підходимо одне одному? Що станеться з Дімою, якщо я розлюблю його? Зрозумію, що надзвичайно спокійний хлопець мені не до вподоби? Або ж, навпаки, Дмитро схаменеться і забажає бачити поруч із собою більш домашню даму?
І ось саме через наших знайомих і родичів. які весь час втручалися в наші стосунки, в мої думки й закралися сумніви. Я раніше завжди давала відсіч усім, хто хоч на секунду засумнівався б у нашому з Дімою коханні. Але численні домисли друзів збили мене з пантелику. Я подумала і згадала, що Діма справді останнім часом став більш потайливим. Невже у нього з’явився хтось?
Причиною мого страху стала неприємна ситуація. Раніше ми з коханим багато часу проводила разом, але того вечора Діма кудись терміново поквапився. Я намагалася з’ясувати, куди поспішає коханий, але він максимально швидко зібрався і пішов.
Повернувся Дмитро через кілька годин, дуже похмурий і небалакучий. Я відразу спробувала вивудити в чоловіка хоч краплю інформації, але він не побажав розмовляти. Я образилася через таку поведінку коханого і перестала спілкуватися з ним.
Наступного ранку Дмитро зрозумів, що переборщив, і сподівався, що букетик тюльпанів виправить ситуацію. Мені він сказав, що на роботі стався аврал, шеф зателефонував і терміново викликав до офісу. Я повірила словам коханого.
Але проблеми на роботі у Діми не припинялися. Він затримувався в офісі і повертався додому пізніше, ніж звичайно. Мені нічого до пуття не говорив. Якось тільки ляпнув трохи про те, що зараз усі так працюють.
Я намагалася тримати себе в руках, але одного вечора випадково побачила Сашка – колегу Дмитра. Ми привіталися, і я з подивом запитала, чому Сашко так рано пішов з офісу:
«Діма казав, що у вас зараз аврал за авралом. Він сьогодні буде пізно, бо треба розібратися зі звітом. Розповідав, що ви всі так працюєте».
Сашко розсміявся:
«Ну Дімка і казкар. Та він же перший сьогодні із офісу вискочив. І авралів у нас ніяких не намічається, на щастя. Шеф премії пообіцяв наприкінці місяця».
Я зрозуміла, що весь цей час Діма мені брехав.
«Він мені зраджує, напевно, чи трапилося щось надзвичайно погане. Про що я вже знала б, думаю. Значить, мій дорогий чоловік вирішив збрехати мені, все приховати, виставити хтозна ким перед друзями та близькими. Добре, Дмитре, я виведу тебе на чисту воду. Я всім розповім, який ти насправді ошуканець і негідник», – думала я зі сльозами на очах.
Почувши, що одного дня Дмитро має залишитися вдома, я вирішила вчинити так само. Я була упевнена, що мій наречений точно приведе додому іншу дівчину, інакше й не могло бути. Дмитро розмовляв з кимось по телефону і сказав, що чекатиме на зустріч вдома. Я планувала сховатися десь, а в момент істини влаштувати голубкам неприємний сюрприз.
Я розуміла, що ризикую. Парочка може розкрити мене раніше часу і щось вигадати. Або Дмитро знайде мій сховок, і перевірка на вірність накриється мідним тазом. Але я все ж залізла під ліжко і причаїлася.
У двері постукали. Я почула тихі кроки, тиху розмову, а потім плач. Я не на жарт перелякалася, коли усвідомила, що плаче мій Діма. Що ж сталося насправді?
А потім Дмитро розповідав своєму старшому братові Богдану, що недавно у нього виявили незрозумілу хворобу. Знайшли випадково, коли він проходив щорічне обстеження. Діма плакав, казав, що боїться розповісти мені про діагноз, боїться покинути цей світ раніше. Богдан намагався заспокоїти брата, але Дмитро не припиняв плакати.
Від страху і я заплакала, обережно прикриваючи рота рукою. Богдан пішов, а ми з Дімою зустрілися поглядами, коли я швидко вибралася з-під ліжка. Коханий хотів щось сказати, але я не стала його слухати. Просто підбігла до нього і міцно обійняла.
Діма знову дав волю сльозам, адже життя з такою тяжкою таємницею не давало йому спокою. Він ніяк не міг знайти сили, щоб зізнатися мені. Але я пообіцяла коханому, що завжди буду поруч.
Я попросила Дмитра тільки про одне: «Будь ласка, давай тепер завжди будемо чесні один з одним».
Діма витримав багато, я завжди була поруч. На щастя, зараз у нас все добре, ми одружені, живемо у власному будинку. Ми часто вранці гуляють із новонародженою донькою Христинкою. Діма ще дуже худенький. Але головне, що ми разом!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.