fbpx
життєві історії
Ми з Донеччини втікали і добралися до заможних родичів чоловіка у Вінницю на своїй машині, але вона одразу зламалася. Вже півроку ми ходимо пішки або користуємося незручним громадським транспортом. На ремонт потрібна кругленька сума, а родичі роблять вигляд, що не помічають наших натяків і потреб. Платимо 7 тисяч у місяць плюс комунальні

Ми з Донеччини втікали і добралися до заможних родичів чоловіка у Вінницю на своїй машині, але вона одразу зламалася.

Вже півроку ми ходимо пішки або користуємося незручним громадським транспортом. Авто зламалося ще весною.

Чоловік спочатку намагався лагодити, радився із знайомими. Але згодом з’ясувалося, що на ремонт потрібна кругленька сума, а таких грошей у нас не виявилося. От і довелося ходити пішки. З двома маленькими дітками це дуже не зруно.

Звичайно, якби ми мали накопичення, ми б витратили, скільки потрібно. Але де цим накопиченням взятися? Двоє діток у нас, 4 і 6 років, на все необхідне ледве вистачає.

Чоловік влаштувався тут на роботу, але зарплата маленька, квартиру ми винаймаємо в одному будинку з його ріднею, платимо 7 тисяч гривень у місяць плюс комунальні.

Свекор спочатку обіцяв, що допоможе з ремонтом автомобіля. Навіть питав, скільки це буде коштувати. Але потім якось притих. Тепер мовчить і жодного інтересу до нашої проблеми не виявляє. Хоча гроші у свекра зі свекрухою точно є в наявності, у них своя точка на ринку і ще одна у місті. Але допомагати не поспішають.

Я нажимаю на чоловіка, але той із батьками розмовляти відмовляється. Говорить, що йому незручно у них гроші просити.

Але що ж тут такого? Адже як мої родичі нам допомагають, то чоловік зовсім не проти. А тут йому раптом незручно стало!

Квартира, де ми жили всі ці роки, теж нам дісталася від моїх батьків. Вони ж нам і меблі нові нещодавно замовляли, і навіть доставку сплатили, тільки це все у березні стало нам не потрібне, бо ми втікали з міста…

Так, автомобіль нам дістався на весілля від свекра зі свекрухою. І за кожної сутички чоловік поспішає про це нагадати. Але я вважаю, що цього замало. Вони живуть не бідно, а сім’ї єдиного сина допомагати не поспішають, немов у них немає жодних обов’язків. А ми ж в такій ситуації, не те, що вони…

Прикро, що вони роблять вигляд, що не помічають наших потреб і не розуміють натяків про допомогу.

Напевно, так і будемо тулитися на оренді, збираючи по копійці на ремонт машини.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.