Минулого року ми з дружиною забрали її маму, мою тещу Тетяну Романівну з Миколаївщини до нас у Вінницю. Теща людина вже літня, їй в такій обстановці жити дуже тяжко емоційно. Та й чому не забрати, якщо ми з дружиною самі в трикімнатній квартирі залишилися?
Діти наші виросли, син у Києві з родиною живе, дочка вийшла заміж за італійця і поїхала до чоловіка в сонячний Рим. У них в обох влаштоване життя.
А теща давно овдовіла, жила на Миколаївщині сама, нудьгувала. Коли ми запропонували мамі дружини переїхати до нас, вона дуже зраділа. На щастя й квартиру вдалося швидко продати, гроші Тетяна Романівна майже всі віддала нам, сказала що їй не треба.
Ми з дружиною дуже вдячні їй, взяли нову машину, не з салону, вживану, але набагато кращу за нашу стареньку.
Взагалі Тетяна Романівна тиха, приємна людина, розумна співрозмовниця, адже все життя пропрацювала вчителькою. Теща пиріжки мені пече неймовірні пиріжки, голубці робить дуже смачні, часто на мій бік стає, якщо між нами з дружиною виникають суперечки чи непорозуміння.
Але не все так добре насправді. Є в матері дружини одна причуда, від якої я сивію раніше часу, навіть події в країні на мене не так діють, як оце. Ця дивна звичка тещі мене неймовірно дратує, я ніяк не звикну до цього.
Посудіть самі.
Вона кругом по квартирі розчісується, навіть над сковорідкою, я сам не раз бачив!
Не розумію, ну чому цього не можна зробити у ванній кімнаті? Так ні, де їй забажалося – там це й робить, по всій оселі. Он в омлеті сьогодні волосики її сиві знайшов – поснідав, називається дякую!
Дружина говорить, щоб я не переймався, не надавав цьому такого значення, адже вона довго була сама, так звикла. Просить, щоб я робив поблажку на похилий вік і все таке.
Але ж сиве волосся Тетяни Романівни аж клубочка в кутах кімнат скочується! Ванна й мийка забиті його досить довгими пасмами і мені доводиться їх прибирати. А якщо клубок в руки взяти, аби викинути – то він ще колючий, бо в ньому її нігті обкусані вплутані – є й така звичечка у Тетяни Романівни.
Щиро кажучи, я так чекаю коли вона нарешті лиса стане, тоді моє життя налагодиться! Взагалі у мене ні до кого претензій не буде.
А ще страшно згадати, куди вона кладе масний гребінець – на відкриту поличку над варочною поверхнею. У стакан з кухонним приладдям теж буває. Ну як до цього звикнути і ставитися спокійно, скажіть? Ви б змогли?
Словом, засинаю, люди добрі, з мантрою: «Прокинься без волосся, щоб жодної жодної жодної волосиночки», бо інакше, я відчуваю, і пиріжкам божественним тещиним скоро радий не буду.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
